24 серпня Україна відзначатиме 32 роки незалежності.
І той же день - це 1 рік, 6 місяців та один день від дня, коли почалася війна.
Півтора роки війни. Навряд чи хтось з українців всерйоз вірив, що війна триватиме так довго. Але, на жаль, згідно опитувань, близько половини українців у липні цього року були налаштовані доволі песимістично. Вважаючи, що війна триватиме ще щонайменше 6 місяців. Частка оптимістів, які вірять в закінчення війни протягом найближчих трьох місяців, впала до 8%.
Для порівняння: у березні 2022 року 75% опитаних були переконані, що війна закінчиться максимум за кілька місяців.
Добре чи погано?
В таких тенденціях немає нічого дивного. Кожен з тих, хто читає цей текст, легко дасть пристойне пояснення соціологічному тренду. Але чи вважати його благом? Або слід боротися з ним?
Єдиної вірної відповіді на це питання не знайти. З одного боку, українці попри війну, що триває, схоже, знайшли ліки від синдрому відкладеного життя. Чимало підтверджень цьому ти можеш знайти у липневому інфляційному звіті НБУ. Крім, власне, стрімкого уповільнення зростання цін, регулятор відзначає багато позитивних тенденцій в економіці.
Рівень безробіття, хоч і не надто швидко, але скорочується. З лютого по червень 2023 року частка українців, що мали роботу до війни та досі не працюють, впала з 36% до 30%. Набагато яскравіше виглядає статистика по ВПО. Працюючих вимушених переселенців у червні побільшало до 62%. Ще у лютому їх було всього 45%.
Споживчий попит пожвавлюється, що особливо яскраво демонструють показники перших реєстрацій авто. Він ще вдвічі менший за довоєнні показники, але вже наздогнав цифри 2019 року й продовжує збільшуватися. Національний банк також відзначає стрімке зростання експорту, що свідчить про бодай часткове подолання логістичних проблем, та низку інших позитивних тенденцій.
Дані та інфографіка - Національний банк України.
Все це дозволило НБУ у липні вчергове покращити прогнози зростання економіки до 2,9% цього року. Це просто фантастичний результат, зважаючи на війну та оцінки піврічної давнини, що тільки під мікроскопом можна було відрізнити від нуля.
Іншими словами, люди та економіка потроху пристосовуються до життя в умовах війни. Прогалин ще дуже багато. Наприклад, нерадісні показники у будівництві. Та й так зване «пристосування» є дуже умовним. Переоцінювати його навряд чи варто.
Життя триває
До того ж у цьому пристосуванні криється дуже значна небезпека. До нових умов звикають не тільки українці, що залишаються на батьківщині. А й ті, хто виїхав за кордон, здебільшого заради дітей.
У вже згаданому інфляційному звіті НБУ з посиланням на дані Агентства ООН у справах біженців, зазначається, що у другому кварталі кількість українців, що перебувають за кордоном, зменшилася до 6,3 мільйона. У першому кварталі організація нарахувала таких 8,1 мільйона.
Дані - UNHCR. Інфографіка - Національний банк України.
Це, звісно, хороша новина. Але якщо подивитися на географічну структуру, стає зрозуміло, що позитивний тренд сформувався здебільшого завдяки поверненню українців з росії та білорусі. Число таких біженців, за підрахунками ООН, за три місяці скоротилося на 1,6 мільйони до 1,3 мільйони чоловік. Для порівняння, у той же період з країн ЄС повернулося лише близько 200 тисяч українців. Й зараз там перебуває 4,7 мільйони. Здебільшого жінок та дітей.
Як це не прикро визнавати, вони, як і українці в Україні, також потроху виліковуються від синдрому відкладеного життя. Діти ходять до садочків та шкіл, мами вивчають мову та влаштовуються на роботу. Й все частіше думають, що заради дітей може й взагалі не варто повертатися до України.
Що буде далі
Економіка – це люди. Це вони купують каву у кав’ярні та продукти в супермаркеті, створюючи робочі місця. Це вони працюють на заводі чи у банку. Це вони заправляють таксі, щоб відвезти пасажира на вокзал. Вони вирощують та експортують. Імпортують та споживають. Економіку неможливо вбити, поки є люди. Та коли їх меншає, важко й економіці.
І це чи не найбільший виклик для країни після війни. Звісно, поки триває остання, питання повернення біженців чи створення умов для збільшення народжуваності не на часі. Та все ж бодай трішки ми маємо вже зараз думати, як повернути українців в Україну. У програми відбудови країни закладати задачі, які будуть зорієнтовані на те, щоб зробити країну максимально привабливою для комфортного, зручного життя та народження у ній. Думати про відбудову не як про ремонт застарілого, а як про відновлення - перебудову та реформування освіти, транспорту, туризму, культури та інших напрямків, які мають безпосередній вплив на якість життя у країні. З орієнтацією на людей та їх зручність.
Бо тільки це мотивує українців повертатись. Аж надто - найкращих, молодь. Діти, що вже півтора роки живуть в Європі, вже встигли стати справжніми європейцями. Зовсім маленькі співають собі під ніс пісні новою “дивною” мовою. А ті, що старші, вже ніколи не зможуть зрозуміти “світ з кордонами”. Для них він став безмежним у самому широкому сенсі. Такі люди неодмінно стануть надбанням України. Якщо, звісно, ми, дорослі, зможемо їм довести, що Україна – країна щасливих людей і безмежних можливостей.
Забагато пафосу, знаю. Але навряд чи ми можемо досягти мети, думаючи лише про сьогодення.
Й для початку треба згадати, як це, мріяти. Та повірити, що ця мрія здійсненна.
Переможемо. Відбудуємо. Створимо.
З Днем Незалежності, Україно!
