2024 року економіці України знадобиться на $3 млрд зовнішньої фінансової допомоги більше, ніж раніше очікував МВФ – $31,9 млрд. При цьому ж, за оцінками Фонду, 2025 року заборгованість країни перед кредиторами перевищить 100% ВВП.
Більше боргів – більше проблем?
Більшість українців, орієнтуючись на власний досвід кредитування, сприймає такі новини з жахом – адже борги рано чи пізно доведеться віддавати. Масла у вогонь підливають і прогнозні розрахунки майбутніх платежів з обслуговування державних боргів, що шокують. За оцінками уряду, наступного року Україна має виплатити відсотки та погасити борги сумарно на 988 млрд грн.
Якби співставити цю цифру з довоєнними надходженнями до бюджету, виявилося б, що з кожних 100 зібраних у державну скарбницю гривень кредиторам довелося б віддати 76 грн. Виглядає, погоджуся, загрозливо.
Однак, по-перше, таке порівняння не можна вважати релевантним. Україна живе із катастрофічним дефіцитом бюджету. З 3,3 трлн гривень бюджетних видатків на 2024 рік власними доходами державна скарбниця зможе профінансувати лише 1,75 трлн грн. Цього не вистачило б навіть на прямі військові витрати, які оцінюються 1,9 трлн.
По-друге, дивитися на державний борг виключно як на джерело бюджетних проблем неправильно. У здоровій економіці та за правильного підходу, залучення держборгу дозволяє прискорити економічний розвиток, підвищувати ВВП та рівень доходів громадян. Тобто, якщо дивитися на держборг як на інвестиції, нічого жахливого в ньому немає. Щоправда, якщо «проїдати» залучені кошти на популізм, не вирішуючи системних економічних та державних проблем, нічого доброго у зростанні держборгу справді немає.
У глобальному ранкінгу країн за держборгом до ВВП можна знайти кейси, які яскраво ілюструють обидва сценарії.
Улюблений приклад усіх економістів – Японія, чий борг упевнено перевищує 250% ВВП. І це анітрохи не заважає країні стабільно займати третій рядок за розміром ВВП у світі.
І водночас із цим поруч із Японією в ранкінгу державної закредитованості розташувалися Еритрея, Кабо-Верде, Гамбія. Коментарі, як то кажуть, зайві.
Війна та борг
Ще одна важлива теза, яку легко упустити, вдаючись виключно до економічного аналізу – війна. Цілком очевидно, що за інших рівних війна завжди провокує збільшення держборгу. Оскільки витрати держбюджету зростають кратно відносно довоєнного періоду, а дефіцит, що утворився, необхідно чимось закривати. Добре, якщо у держави, що воює, є можливість залучати зовнішні запозичення. Ще краще – якщо йдеться про гранти чи кредити під майже нульову ставку. Погано, якщо дефіцит фінансується за допомогою емісії.
Однак на тлі найгіршого сценарію – втрати суверенітету – жоден із трьох цих варіантів не виглядає катастрофічним.
З 1939 по 1946 держборг Великобританії зріс з 137% до 252% до ВВП. Але це не спричинило катастрофи. Навпаки, дозволило здобути перемогу разом із союзниками і пройти швидкий шлях відновлення. Менш ніж за 10 років держборг країни повернувся до довоєнних показників.
Держборг та відновлення економіки
Значне боргове навантаження, що буквально «з'їдає» ресурси держави, звичайно, не може вважатися благом. Понад те, під час повоєнного відновлення воно здатне сильно уповільнити прогрес. Але поки ніхто й не говорить, що після перемоги Україна залишиться віч-на-віч із багатомільярдними боргами, залученими на оборону.
Частину боргу буде реструктуризовано, частину рефінансовано за рахунок нових позик на відновлення, частину, сподіваюся, можна буде погасити за рахунок репарацій. Якою саме буде "боргова картина" після війни, зараз, на жаль, сказати неможливо.
Хороша новина полягає в тому, що залежить вона не лише від зовнішніх обставин та вимог кредиторів. Але й від держави. Активне реформування, боротьба з корупцією, захист прав кредиторів та інвесторів здатні дати колосальний ривок економіці. Підвищити інвестиційну привабливість та стимулювати приплив західного капіталу в Україну. За такого сценарію жодних проблем із погашенням держборгу не виникне.
Можна зробити й інакше, зробивши держборг непідйомним. Рецепт досить простий: надмірне захоплення популістськими проектами, які потребують додаткового фінансування, проїдання боргу, корупційні схеми. Ось, що справді несе загрозу. У таких умовах складно розраховувати на інвестиції та кредитування за низькими ставками.
Який шлях обере Україна – покаже час. Але насамперед необхідно здобути перемогу.
