Суверенні рейтинги, які час від часу розраховують та оприлюднюють світові рейтингові агентства – визнаний інструмент оцінки надійності країни-емітента цінних паперів. Великі й малі, приватні та державні інвестори керуються рейтингами, ухвалюючи рішення, в який саме інструмент вкласти власні чи залучені гроші або навіть золотовалютні резерви країни.
Найшановнішими у «рейтинговому» бізнесі вважається так звана «Велика трійка» - Standard & Poor's, Moody’s та Fitch Ratings. Насамперед саме на їхні оцінки орієнтуються інвестори, а також журналісти, що використовують зміну рейтингу країни під час регулярного перегляду для гучних заголовків, на кшталт «Fitch понизив рейтинг США».
Як саме «Велика трійка» розраховує кредитний рейтинг країни – достеменно невідомо. В описі методології, що її публікують агентства, не надто багато конкретики. І, звісно, немає жодних формул чи алгоритмів. По-перше, тому що їх застосування не завжди можливе. Скажімо, як кількісно оцінити інституціональну спроможність країни? По-друге, тому що реальні механізми є авторським винаходом. Щось на кшталт рецепту Coca-Cola.
Тому, як не крути, оцінки, що виставляються, містять певну частку суб’єктивності. Думок аналітиків конкретного агентства, що й виставляють бали країні за різним параметрами, які до того ж не завжди можна виміряти об’єктивними кількісними показниками.
Дружба має сенс
Прошу вибачення за довгий вступ, але важливо зрозуміти, що навіть Standard & Poor's, Moody’s та Fitch Ratings не є провидцями чи екстрасенсами. Відтак навіть їхні оцінки категорично не можна вважати передбаченням.
Доказом тому може слугувати ціла низка скандалів, яка прокотилася глобальними ринками наприкінці 2007 та початку 2008 року. Коли облігації, що раніше отримували найвищі рейтинги, майже миттєво перетворилися на сміття. Але, як виявляється, далеко не завжди помилки є випадковими.
21 червня 2024 року в Журналі міжнародних фінансових ринків, інституцій та грошей, що є частиною одного з найбільших світових наукових видавництв Elsevier, була опублікована робота науковців з Кембриджського університету, що довели наявність фаворитизму в оцінках рейтингових агентств.
Автори дослідження зібрали оцінки трьох найбільших рейтингових агентств – згаданої вище «Великої трійки», що виставлялися 38-м країнам Європи протягом 2000-2017 років.
Потім вони провели кропітку роботу та з’ясували, чи не було протягом загаданого періоду якогось професійного зв’язку між представниками влади оцінюваних країн та керівниками агентств. Скажімо, чи не обіймав колись міністр фінансів певної держави посаду в одній організації з директором агентства. Або може вони навчалися в одному університеті.
І за власноруч розробленою методикою проаналізували два набори даних.
З’ясувалося, що наявність професійних зв’язків у минулому призводила до дуже значного впливу на підсумкову оцінку. Наприклад, розвинуті країни, якщо такого зв’язку не було, отримували в середньому на 1,5-4,8 (в залежності від агентства) менше умовних рейтингових балів.
Якщо професійне знайомство фіксувалося, розвинута країна мала на 7,6% (S&P), на 5,3% (Moody's) та на 13,6% (Fitch) більше шансів отримати найвищий рейтинг рівня ААА, ніж країни, чиї фінансові керівники не були раніше знайомі з менеджерами агентств.
А у випадку країн, що розвиваються, вплив був ще більшим: якщо умовний міністр фінансів раніше працював разом з директором кредитного агентства, його країна отримувала на 2,8, 1,8 і 2,1 більше рейтингових балів. А шанси на найвищий серед таких держав рейтинг (BBB+/Baa1) підвищувалися на 16,5%, 4,6%, та 15,4% для трьох агентств відповідно у порівнянні з країнами, де звя’зку встановлено не було.
Автори також відзначають, що вплив був відчутним лише у випадках, коли зв’язки між керівництвом країни та агентства були колишніми. Поточні професійні стосунки майже не впливали на рейтинги.
Ці результати, пишуть автори роботи, не просто свідчать про очевидний фаворитизм при перегляді рейтингів, але й потребують встановлення додаткового захисту від нього. Яким саме він може бути, наразі сказати складно.
З іншого боку, наведені цифри для когось навіть можуть стати керівництвом до дії. Тож не треба дивуватися, якщо у вимогах до конкурсу на посаду міністра фінансів незабаром з’явиться пункт про досвід роботи в компаніях «Великої трійки».
