Питання, наскільки ефективні торгівельні санкції, які союзники росії вже запровадили та продовжують вводити, залишається дискусійним. Хтось вважає їх ефективними, хоча погоджується, що темпи, з якими вони пригнічують розвиток країни-агресора занизькі. Комусь вони здаються відверто слабкими. Але чи є ідеальний «санкційний» сценарій?
Відповідь на це питання шукала група науковців з США, Китаю, Сінгапуру та Гонг-Конгу в роботі, що була опублікована 25 серпня в Journal of Monetary Economics.
Вони провели ретельне моделювання, запропонувавши кілька гіпотез. Ключова з яких – не всі країни в силу власних економічних показників готові нести значні видатки на підтримання санкційного навантаження. Адже будь-які торгівельні санкції завдають шкоди не тільки країні, на яку вони накладаються, але й державі, що їх запровадила.
Науковці визнають: економічно ефективними санкціями можна назвати такі заходи, які наносять максимальну шкоду економіці країни-агресора, при цьому спричиняють прийнятний рівень тиску на власну економіку. Відтак те, що буде економічно-ефективним для США та ЄС, навряд чи підійде країнам, що розвиваються, на кшталт Індії. Такі держави в дослідженні були визначені, як країни, що мають низьку готовність платити за санкції.
Висновок перший
Оптимальна стратегія для країн з низькою готовністю платити за санкції – введення тотального ввізного мита на продукцію підсанкційної країни на рівні 20%. За таких умов за кожен $1 економічної шкоди для країни-агресора держава, яка запровадила мито, сплатить лише 10 центів.
Але важливо, що єдине мито має бути встановлено на всі без винятку імпортовані з підсанкційної країни товари.
Висновок другий
Найбільш ефективними санкціями з боку країн, що готові платити за них понад 70 американських центів на кожен долар шкоди, є точкові ембарго на ключові товари експорту країни-агресора. Здебільшого йдеться про нафту та продукцію добувної промисловості. А також наскрізне мито 50% на решту імпортованих товарів.
Висновок третій
Найбільшу ефективність вказаний вище набір заходів набув при запровадженні його в ЄС, а не з боку США та інших країн-партнерів, які приєдналися до санкційного тиску. Останні могли б за допомогою таких заходів зменшити реальні доходи країни-агресора на 0,07% та 0,22% ВВП відповідно. Якщо їх запровадить ЄС, збитки сягатимуть 0,8% ВВП.
Висновок четвертий
Зеркальні кроки росії проти країн, що могли б запровадити такі санкції, не дали б позитивного результату. Якщо б країна встановила аналогічні мита на імпортовані товари, вона більш ніж у два рази погіршила би наслідки для власної економіки. Просто тому, що Європа є важливим джерелом імпорту до росії, але сама вона не є настільки значущою з точки зору експорту до ЄС.
Теоретично, навіть в порядку фантазії, якщо б усі країни світу встановили вказані заходи, тобто одні запровадили 20% мита, а інші – ембарго на важливі експортні товари та 50% мита на решту експорту, загальні миттєві наслідки для країни агресора сягали би 6% ВВП.
Але варто визнати, що це все ж лише гіпотетична модель. Наскільки б точно вона не була розрахована, існують інші, далекі від економічних мотиви, які фактично роблять неможливим запровадження ідеальної санкційної моделі. Тож це дослідження науковців можна вважати лише цікавою та пізнавальною вправаю.
