Темпи зростання економіки КНР поволі уповільнюються, додаючи чимало нервів не тільки самому Китаю, але й всій світовій економіці. За підсумками другого кварталу 2024 року ВВП країни збільшився на 4,7% в річному вимірі, що значно менше очікуваних аналітиками 5,1% та середньорічних темпів на рівні близько 7% впродовж останніх 10 років.
Загальновизнаними причинами цього уповільнення вважаються пандемія, занадто жорсткі державні заходи боротьби з нею, та криза нерухомості. Про міста-примари з мільйонами нікому не потрібних квадратних метрів житла написано чимало статей та відзнято купу відео. Не менш популярною є й історія одного з найбільших забудовників (і не тільки) Evergrande Group, який офіційно був визнаний банкрутом у січні 2024 року.
Аналітики та економісти, звісно, мають рацію: ринок нерухомості, що довгий час був драйвером для всієї економіки КНР, перетворився на справжню халепу. Понад 60 млн вже збудованих, але непроданих квартир, вартість яких лише знижується, сотні мільярдів боргів ще нещодавно респектабельних забудовників – все це не може не викликати занепокоєння.
Але чи не наробить держава ще більше проблем, намагаючись врятувати ситуацію та не допустити схожих сценаріїв в інших сегментах економіки?
Захист прав власності
Певно, питання раціональності вже ухвалених та майбутніх владних рішень буде дискутуватися ще тривалий час. І перші «ластівки» вже з’явилися: у травневому випуску Журналу права та економіки було опубліковано наукову роботу Кішора Гаванде - професора Техаського університету, в якій наочно показано, як формування державою інституту приватної власності впливає на економічні показники країни.
Гаванде невипадково обрав для своєї роботи саме КНР. Ця країна пережила кілька реформ права приватної власності і до 2007 року, коли було ухвалено «Закон про власність», який встановив єдині права власності для громадян, компаній, держави та іноземних інвесторів, власність в країні являла собою «строкату ковдру»: деякі префектури захищали право власності краще за інші.
Гаванде ретельно проаналізував дані 14 369 183 приватних та 480 526 державних компаній в період з 1998 по 2012 рік. Разом з колегою з Чжунаньского університету для кожної з 341 префектури вони розрахували рейтинг надійності прав власності, взявши за основу частку приватних компаній у кожній з них (вона коливалася досить суттєво - від 44% до 97%).
А потім порівняли отримані дані з економічними показниками регіонів через п’ть років після запровадження «Закону про власність» у 2007 році. З’ясувалося, що чим нижчим був базовий рейтинг, тим динамічнішим виявився розвиток префектури. Кожне зменшення рейтингу на 10% відповідало:
- На 6% більшій кількості нових приватних підприємств;
- На 5% вищим показникам виживання нових компаній;
- Зростанню загального обсягу виробництва на 22%;
- Збільшенню загального об’єму продажів на 21%;
- Збільшенню вартості експорту продукції нових підприємств на 59%.
Від децентралізації до централізації
Висновки Гаванде не є безсумнівними. Але й ігнорувати їх не варто. Очевидно, що надмірне регулювання, збільшення частки держави в економіці шкодить розвитку країни. Проте питання, чи можна взагалі уникнути регулювання, певно, завжди буде предметом гарячих дискусій.
Менше з тим, автор дослідження наводить кілька тривожних тенденцій в Китаї, що можуть призвести до набагато гірших та глибоких наслідків. Серед таких він наводить нормативні обмеження для технологічних гігантів наприкінці 2020 року, наслідком яких стала втрата $1,1 трлн їхньої ринкової капіталізації. Боротьбу з неліцензованими приватними репетиторами та чистки у системі охорони здоров’я.
Всі ці заходи, вважає Гаванде, є симптомами розвороту у сприйнятті державою самого поняття захисту прав приватної власності. Разом з іншими ознаками зростання ролі держави в економіці, вважає він, це призведе до масштабних та довготривалих наслідків для всієї економіки. «І жоден макроекономічний пластир не зможе вирішити цю проблему», - цитує Гаванде Phys.org.
