Здається, деяким українцям не вистачає гострих відчуттів. Інакше як пояснити появу таких ініціатив, як запровадження податків на бездітність українців, що днями обурила суспільство?
Очевидно, демографічна проблема існує. Вона була актуальною для нашої країни задовго до війни, а зараз взагалі перетворилася на справжню катастрофу. Востаннє коефіцієнт фертильності (так науковці називають середній показник народжених однією жінкою дітей) вище 2-х фіксувався під час бебі-буму 1983-1988 років. Відтоді коефіцієнт здебільшого знижувався й у 2021 році, на фоні пандемії, впав до 1,16.
Дані - Державна служба статистики та архівні дані. Графіка - Unex Bank
Еміграція, загибель героїв та мирних жителів через війну, низька народжуваність – гіршої ситуації для демографії країни й годі вигадувати. Тому, напевно, немає нічого дивного, що окремих людей час від часу відвідують супер-ідеї, як вийти з кризи скорочення населення. Поки ці думки є предметом закритої дискусії двох кумів, в них немає нічого тривожного. Коли вони втілюються в законодавчі ініціативи – суспільство набирає повні груди повітря.
Гроші тут ні до чого
Насправді, нічого поганого в стимулюванні народжуваності немає. Набагато більш складними з точки зору етики є ініціативи протилежного сенсу, коли держава береться обмежувати народжуваність. Особливо тих чи інших категорій населення. Але одна справа, коли система стимулів вибудовується через заохочення, інша – коли в хід йдуть заборони та штрафи.
Хоча, маю визнати, навіть стимулюючи заходи, у тому вигляді, як їх намагаються запровадити більшість держав, працюють вкрай погано. Бо діти – це не про гроші.
Так, виховання дітей потребує фінансів. І держава, якщо її бодай трохи непокоїть демографічна ситуація, має надавати допомогу батькам. Але лише грошима питання народжуваності не вирішити.
Кожна мати, що зараз перебуває в Україні, годинами може розповідати, чому вона не готова народжувати другу, третю дитину. Навіть не через саму війну – очевидно, цей чинник домінує абсолютно. А через невпевненість у майбутньому.
Чи зможе вона нагодувати її, чи зможе вдягнути? Хто буде опікуватись малечею, поки вона вимушено піде працювати через місяць-два-три декрету? Чи чекатиме її роботодавець? Чи знайде вона швидко роботу, маючи неповнолітню дитину?
Дитина росте, проблеми разом з нею. До якого садку віддати? В яку школу і яким коштом відправити її навчатися? А як ростиме спортсмен, де «вигризти» для нього шанс?
Дитина – це майбутнє. Ухвалюючи рішення про народження першої дитини, сім’я може пріоритетно й вирішує власний «інстинктивно-егоїстичний» запит. Проте дуже швидко розуміє базову істину. Ми всі хочемо бачити власних дітей успішними, щасливими, кмітливими та усміхненими. Але модель нашого життя, наше бачення майбутнього обмежують ймовірність народження дитини. І гроші тут ні до чого.
Інвестуйте в щастя
Мами, які опинилися за кордоном з дітьми, розкажуть вам ще більше. Бо вони вже побачили та відчули, як може бути інакше. Їхні дошкільнята повертаються з садочків брудні з голови до ніг. Але щасливі. Їхні школярі натхненно створюють вдома цікаві проєкти: програмують, конструюють, шиють, створюють дизайн, розраховують та моделюють. Замість нудної домашки та зубріння.
Я зовсім не хочу обезцінювати державну освіту в Україні. Вона дивна за мірками Європи, але не безнадійна. Її можна відкоригувати, реформувати, зробити на запит майбутнього, що настане вже завтра. Набагато складніше виправити систему, яка не цінить працю вчителів та вихователів. Скільки не запозичуй світового досвіду, скільки не готуй методичних матеріалів, демотивований вчитель з мізерною зарплатою не запалить очі учнів. Тож давайте додамо ще один “вкрай справедливий” податок, який “накриє” і вчителів.
Щоб росла народжуваність, треба інвестувати у щастя. В самому широкому сенсі. Щастя батьків, які не думають, чим завтра годуватимуть дітей, якщо один з них втратить роботу. Куди бігти та де брати гроші, якщо дитина потрапить до лікарні. В щастя вихователів і вчителів, щастя медиків, які матимуть і повагу від суспільства, і гідну зарплату. І, як наслідок, в щастя дітей, які щодня натхненні повертаються з садочка та школи.
Дітей, які кожного разу, повертаючись з занять, «тепер от вже точно» знають, ким хочуть стати. Бо саме сьогодні дізналися щось надзвичайне.
І про науку
Суперечки та дослідження щодо стимулювання народжуваності тривають вже багато років. Але науковці погоджуються, що суто економічні стимули, як і усілякі заборони, малоефективні.
«Найкраща демографічна мета, яку може поставити перед собою країна, — забезпечити, щоб кожна вагітність була запланованою і кожне народження було безпечним. По всьому світу ми бачимо, як уряди намагаються керувати демографічними тенденціями, стимулюючи народжуваність чи, навпаки, скорочуючи субсидії. Така політика не лише неефективна, а й ризикує порушити права людини.
Натомість політики повинні дати можливість населенню взяти на себе відповідальність за свій власний репродуктивний вибір, забезпечивши доступ до протизаплідних засобів та інформації про сексуальне здоров'я, створивши системи охорони здоров'я, які дозволяють людям безпечно народжувати дітей, та підтримуючи сімейне життя за допомогою субсидованого догляду за дітьми та доступного житла.
Ми знову і знову бачили, як інвестиції в планування сім'ї та репродуктивний вибір приносять дивіденди, покращуючи здоров'я дітей та надаючи жінкам можливість здобувати освіту, шукати та зберігати кращу роботу, сприяти збільшенню доходів домогосподарств, виводити сім'ї з бідності та прискорювати економічне зростання», - зазначається в докладі Наталії Канем, виконавчої директорки Фонду народонаселення ООН, що був представлений на Всесвітньому економічному форумі в Давосі минулого року.
В ньому, загалом, виокремлені 5 ключових напрямів демографічної політики, які принесуть найбільше користі для зростання населення:
1. Збір та аналіз даних про населення
Якщо розуміти, як і де у країні змінюється демаграфічна ситуація, які потреби виникають у населення, та знаходити рішення щодо покриття цих потреб (існуючих і майбутніх), це підготує суспільство до демографічних змін.
2. Інвестиції у планування родини та репродуктивний вибір
Створення системи охорони здоров’я, яка дозволяє безпечно народжувати. А також субсидування догляду за дітьми та створення програм, що роблять житло більш доступним для родин.
3. Планування майбутніх потреб у інфраструктурі охорони здоров’я
Інвестиції у навчання медиків, підготовка не лише до нагальних, а й до майбутніх медичних потреб суспільства.
4. Навчання. Для усіх. У будь-якому віці.
Навчатися можуть не лише діти. Але й жінки/чоловіки, які перервали навчання заради народження дітей. Або мають перекваліфікуватися, щоб наглядати за ними. Або, якщо країні доведеться залучати мігрантів для збільшення населення, щоб мати змогу навчити і їх та їхніх дітей.
5. Інклюзивність.
Найкраще працює та політика, яка залучає найбільше число людей в економічну або соціальну сферу країни. Щоб жінкам було легше залишатися на ринку праці затребуваними. Щоб людям поважного віку залишатися здоровими і економічно незалежними від молоді, не обтяжуючи своїх дітей. Щоб молодь була затребуваною на ринку праці незалежно від статі і наявності неповнолітніх дітей, і могла народжувати, не боячись за завтрашній день.
Це не просто думка випадково обраного експерта, це висновки, що підкріплені даними сотень експериментів національного масштабу, часто набагато карколомніших та більш антигуманних, ніж 1,5% податку на бездітність. Як бачимо, серед цих рекомендацій немає згадок про прямі економічні стимули народжуваності. Про додаткове оподаткування годі й казати.
Бо дітей народжують не заради грошей, не заради майбутнього конкретної країни. А заради щастя: свого щастя мати дітей і щастя своїх дітей у майбутньому.