Не так давно Всесвітня організація охорони здоров'я визнала самотність глобальною загрозою для здоров’я та створила спеціальну комісію, що має займатися розробкою заходів для її подолання. В релізі, що розповсюдила організація, чимало гучних цифр. Самотність, наприклад, збільшує ризик деменції у літніх людей на 50%, а інсульту та хвороб серця – на 30%. Але найбільший шок в глобального суспільства викликала інша цифра.
За словами головного хірурга США Вівека Мурті, самотність настільки ж шкідлива для здоров’я, як куріння 15 цигарок на день. Самотність небезпечніша за ожиріння та дефіцит фізичної активності.
Нещастя, як діагноз
Чому ВООЗ раптово задалася питанням самотності? Здається, що 7,88 мільярдів людей на планеті, 57,5% з яких проживають в містах, не залишають місця самотності. Але виявляється, що сама по собі тиснява в тролейбусі аж ніяк не сприяє “соціальним зв’язкам” – саме так називають у наукових колах протилежність самотності.
Розвиток дистанційних каналів комунікацій, соціальні мережі, цифрові розваги та пандемія збільшують показники самотності. Від 20% до 43% американців старше 60 років глибоко самотні. Й це не тільки про «самостійне життя», а про руйнування більшості звичних соціальних зв’язків. Та навіть серед підлітків цифри постійно збільшуються – від 5% до 15% дітей та молодих людей (в залежності від країни) почуваються самотніми.
Чи треба казати, що в Україні зараз проблема самотності, в тому числі й через мільйони розірваних сімей, гіперболізована?
Самотність небезпечна через низку причин. Вона спонукає до небезпечного для здоров’я способу життя в самому широкому сенсі, підсилює суїцидальні тенденції. Але не тільки. Низка досліджень чітко та впевнено довела прямий зв’язок між соціальною відірваністю та імунітетом. Тож відчуття нещастя, стресу, які супроводжують самотність, ймовірно і є головною причиною негативних наслідків самотності для здоров’я.
Привіт та дякую
Та є доволі простий та ефективний спосіб пом’якшити глобальну проблему. 17 листопада цього року в журналі Sage було опубліковано сумісну роботу науковців з Туреччини та Великобританії, в якій доводиться, що «мінімальна соціальна взаємодія» підвищує суб’єктивне відчуття задоволення життям. Якщо хочете – відчуття щастя.
Свою гіпотезу вони перевірили на двох незалежних групах. Перша складалася з 3266 жителів Туреччини, друга – з понад 60 тисяч британців. Перший висновок науковців не став сенсацією, оскільки подібні зв’язки вчені фіксували й раніше – випадкові короткі розмови з незнайомцями підвищують персональне відчуття задоволеності життям.
Другий є набагато значущим. Навіть прості привітання та подяка незнайомцям, без будь-якого подальшого спілкування, статистично значуще підвищують рівень суб’єктивного щастя.
Що з того?
Це відкриття може стати дуже важливою частиною глобальної стратегії боротьби з самотністю та не коштуватиме державам майже нічого. Автори вказаного вище дослідження наводять у якості прикладу недавно проведений у Лондоні експеримент. На склі, що розділяє пасажирів від водія автобусу, розмістили наліпку «Привіт або Дякую зроблять мій день кращим». Цей простий та дешевий захід збільшив кількість пасажирів, що вітають водія, з 23% до 30%.
На рівні держави чи міст можна вигадати сотні інших способів мотивувати людей вітатися та дякувати одне одному. До такої кампанії міг б приєднатися й бізнес. Адже в більшості міст тієї ж Європи, частиною якої ми є, вітатися і дякувати у громадських місцях, допомагати навіть незнайомим – це норма.
На рівні кожного з нас все ще набагато простіше. Слід лише кожного дня робити бодай одну маленьку добру справу: притримати двері, підвезти незнайомця з Троєщини до метро, допомогти дівчині з важкою валізою, поступитися у транспорті місцем, пригостити колегу цукеркою, сходити на шкільний ярмарок, на якому діти збирають донати на ЗСУ.
Звісно, я не радитиму вітатися з випадковими перехожими на вулиці великого міста, щоб почуватися менш самотньо або щасливіше. Але привітати того ж водія маршрутки, контролера в метро, охоронця в супермаркеті цілком можна. А якщо почати не лише робити, а й помічати зроблені кимось для нас ті крихітки доброти, про які йшлося в абзаці вище, та дякувати за них – від того тепліше стане не тільки тому, кому ми дякуємо, але й нам. І житиметься від того кожному теж трішечки щасливіше.
