Я довго розмірковув, чи варто писати про інвестиційний клімат України. І не тому, що в країні йде війна – жахливий сон для будь-якого інвестора. А тому, що Україна проходить страшне випробування, виборює незалежність, розплачуючись кров'ю своїх громадян. Будь-яка критика за таких умов має піддаватися ретельному аналізу на предмет потенційної шкоди і користі.
З іншого боку, війна ставить перед державою масу надскладних завдань. Вимагає ухвалення складних, часто свідомо непопулярних рішень. Рішень, які у нормальному житті слід було б визнати економічним шкідництвом. Але важкі часи змушують діяти поза межами норми. І про це варто завжди пам'ятати.
І все ж дозволю собі розповісти про кілька спостережень, що, як на мене, не можуть бути виправдані навіть війною.
Перевірки та штрафи
В останні кілька місяців я почув кілька десятків дуже схожих історій від представників різних секторів бізнесу. Виробництво та ритейл, імпорт та експорт, ресторани та багато інших компаній вже встигли пройти перевірки податківців, держпродспоживслужби, «пожежників», держпраці. Бувало, що бізнес зустрів перевірку наступного ранку після часткового скасування мораторію. Деякі – навіть не одну.
Я зовсім не проти перевірок – це абсолютно нормальна практика у всьому світі, зокрема в Європі. Але те, як саме відбуваються перевірки в Україні, дуже відрізняється від цивілізованих порядків.
Жоден, навіть самий чесний і найпрозоріший бізнес, як би ретельно він не дотримувався всіх законів і вимог, не пройде жодної перевірки жодного держоргану без штрафу. Це залізобетонне правило знає кожен бізнесмен, саме тому перевірка, що нагрянула, шокує всіх.
А ентузіазм і натхнення, з яким після скасування мораторію перевіряльники взялися до справи, зводить це правило до абсолюту. Залишаючи однозначне враження: єдине завдання чиновника – вигадати, за що оштрафувати. Та так, щоб сума була якомога більшою.
Звичайно, коли йдеться про очевидний намір, системні порушення, які ажніяк не можуть бути випадковістю, треба штрафувати. Але якщо помилка була допущена ненавмисно або стала результатом таких же непростих рішень на початку війни, коли швидкість мала вирішальне значення, слід дотримуватися не букви, а духу закону.
Це дуже важливо. І не тільки для створення інвестиційного клімату. Звичка бачити ворога та джерело додаткового прибутку у вигляді штрафів у кожному підприємстві демотивують працювати чесно навіть затятих прихильників європейських цінностей. А навіщо? Адже в результаті перевіряючий все одно знайде неправильно поставлену кому, відсутній у потрібному місці папірець, неправильно розміщений вогнегасник, прострочений на день платіж. І неодмінно оштрафує. Не надасть рекомендації та час на виправлення, не винесе попередження, а оштрафує на максимально можливу суму.
Саме на цьому місці і виникає так добре знайома українським бізнесменам ідея: навіщо витрачати час та ресурси на дотримання всіх правил, упускати вигоду через необхідність отримати якийсь хитромудрий папірець, якщо все одно доведеться платити штраф за першлї ж перевірки?
Це жахлива логіка, немислима у Європі. Але в Україні вона не лише повсюдно поширена, а й дедалі розвивається. При цьому відносини між державою та бізнесом дедалі більше схожі на мультсеріал Том та Джеррі. Але навіщо?
Податки та корупція
Про корупцію і до мене сказано дуже багато. Можу лише додати, що серед європейських інвесторів вона стала своєрідним брендом України. Країні щиро співчують, допомагають. Ставлення до українських біженців у Європі радикальновідрізняється від такого стосовно багатьох інших національностей. Україна є одним із найпривабливіших регіонів для інвестицій для європейського бізнесу: через географію, цінності, перспективи, якість та вартість робочої сили, природних ресурсів.
Але славнозвісна корупція, що пронизує державу знизу догори, анулює всі ці переваги. Будь-які спроби жити за правилами, узгоджуючи все, що потрібно узгодити, отримуючи дозволи на все, що потребує дозволу, відбирають у законослухняного бізнесу багато часу та ресурсів. Все б нічого, але це не гарантує захисту від штрафів. Та й спритні конкуренти, які вважають за краще «вирішувати питання» інакше, додають приводів для роздумів. Здається, що правила та закони створені не для всіх.
А ще податки. Не вони самі, звісно, а практика їхнього застосування. Європейський бізнес у загальній масі звик працювати максимально прозоро і справедливо розраховує на такий самий підхід з боку держави. Ця звичка автоматично транслюється на будь-які інші регіони, куди бізнес вирішує провести експансію.
Але тут, в Україні, він стикається із податковим диким заходом. Де заднім числом встановлюють нові податки, де можна сплачувати податки з абсолютно «білих» зарплат персоналу, а потім отримати штраф за неправильно заповнену трудову. Тоді як «сусід по бізнесу» роками «закриває питання» ФОПами.
Де можуть міняти тарифи на зелену енергію, обрушивши всі інвестиційні плани. Де за будь-яку ненавмисну помилку, некоректно оформлений донат можна отримати штраф. Це розчаровує.
Іноді складається враження, що податки в Україні сплачують лише найбільший бізнес, банки та іноземні компанії.
Звичайно, я розумію, що в країні йде війна, яка пожирає величезну кількість людей та ресурсів. Що країні потрібно наповнювати дефіцитний бюджет, а не розраховувати, що західні партнери нескінченно довго закриватимуть дірку коштами своїх платників податків. Це питання виживання, які потребують дуже непростих рішень. Але не можна порушувати базові принципи: людські та економічні.
Перевіряти треба, шукати економічних злочинців треба. І карати їх – також. Підвищувати податки для тих, хто може їх сплачувати, також можна. Але не ціною знищення бізнесу, інвестиційного клімату, віри своїх же підприємців в країну.
І не заднім числом.
Інвестклімат України ніколи не був видатним, зараз же він особливо крихкий. Якщо на рівні стратегії навіть не думати про нього, вирішуючи вкрай важливі, але все ж таки ситуативні завдання надмірною ціною, перемога, на жаль, принесе лише таке ж ситуативне відчуття щастя.
Як би не було важко, треба думати про майбутнє. Вибудовувати дружні стосунки із бізнесом. Розірвати петлю конфлікту між Томом та Джері. Інвестиційні няньки – це круто. Але біля кожного підприємця доглядальницю не посадиш.
Правила гри можуть змінюватися, але щоразу вони повинні дотримуватись твердих принципів презумпції невинуватості, права власності, послідовності – загальноприйнятої «підприємницької» конституції.
