За оцінками МВФ, до кінця 2024 року співвідношення державного боргу України до ВВП досягне 94%. У цьому немає нічого дивного з огляду на наддефіцитний бюджет та активність, з якою уряд залучає нові борги для його закриття.
Поріг у 100% держборгу до ВВП часто вказують як критичний рівень. Певна логіка в цьому є: велика закредитованість країни призводить до зростання витрат на обслуговування боргу. В результаті замість інвестицій у розвиток уряд змушений витрачати значну частину доходу на платежі за кредитами.
В програмі управління держборгом, затвердженій наказом Міністерства фінансів у січні 2024 року, зазначено, що протягом року лише на обслуговування боргу, тобто виплату відсотків, доведеться витратити трохи більше 400 млрд грн.
Якщо додати до цієї суми ще понад 600 млрд грн погашення боргу, то вийде, що до кінця року загальні «боргові» витрати країни становитимуть 1,046 трлн грн. На щастя, дві третини цієї суми – внутрішній борг, що знижує тиск на гривню.
Але все ж таки порівняй цю цифру з плановими доходами бюджету, які у 2024 році мають становити 1 768 млрд грн. І стане зрозуміло, чому багато економістів люблять критикувати надмірну закредитованість економіки, а міжнародні організації на кшталт МВФ так наполягають на збалансованому бюджеті.
Війна змінює правила
Втім, всі ці міркування втрачають будь-який сенс, як тільки ми згадуємо війну. Справді, бюджет 2024 року зверстаний із доходами 1,77 трлн грн. При цьому видаткова частина кошторису майже вдвічі більша – 3,35 трлн. грн. Не тому, що уряд витрачає гроші на божевільний популізм чи надмірний інфраструктурні проекти. А тому, що країна змушена фізично боротися за своє виживання. Половина з усіх видатків цьогорічного бюджету (1,7 трлн грн) – це безпека та оборона.
Не думаю, що треба пояснювати, чим загрожує відмова від фінансування цих витрат. Тому всі розмови про надмірну закредитованість країни тут не доречні. Більше того, такі питання не піднімають навіть ключові кредитори та донори України. Звісно, МВФ твердо стоїть на позиції посилення фіскальних заходів. Тобто по суті просить пошукати нові чи оптимізувати існуючі джерела наповнення бюджету всередині країни. Однак ніхто не ставить питання щодо досягнення бездефіцитного бюджету.
Простіше кажучи, залучення нових боргів для забезпечення оборони абсолютно нормальна практика. Набагато безпечніша для економіки, ніж «друкарський верстат».
Втім, це не означає, що дискусії щодо боргів треба припинити. Говорити про них треба. Так само як і шукати способи мінімізувати їх тиск у майбутньому.
Борги потрібно віддавати?
Існує думка, що в ситуації, що склалася, Україні взагалі не доведеться віддавати значну частину наданого фінансування. Мовляв, після війни, у період відновлення країни, кредитори масово прощатимуть Україні борги. Однак робити ставку на цей сценарій не можна. Напевно, такі кейси будуть, але системними подібні рішення виявляться навряд чи.
У світовій практиці є приклади списання від 30 до 100% суверенного боргу. У тому числі і з боку МВФ. Однак їх не так багато – лише близько півтора десятка за останні 40 років. Тому всерйоз розраховувати на загальне прощення боргу не варто.
Імовірні репарації або експропріація знерухомлених активів агресора могли б вирішити проблему. Але жодних гарантій, що такі рішення будуть ухвалені, не існує. Все це означає, що, швидше за все, Україні доведеться працювати з боргами повноцінно. Не без реструктуризацій, переглядів графіків, рефінансування, але все ж таки доведеться.
Хороша новина полягає в тому, що більша частина кредитів, що залучаються Україною після початку війни, є пільговими і довгостроковими. Віддавати грошима, що дешевшають, безвідсотковий борг протягом 30 років – не така велика проблема.
Тож, читаючи новини про нові боргові рекорди України, не треба вдаватися до паніки. Нині вони – життєва потреба, крапельниця, без якої неможливо вижити. А після перемоги, у період швидкого відновлення економіки, припливу інвестицій, нарощування ВВП, їхній тиск, швидше за все, буде не настільки значним.
