Насамперд давай розберемося, що таке дивіденди простою мовою. Адже формулювання, яким оперує українське законодавство, навряд чи допоможе зрозуміти сутність поняття. Дивись сам: у податковому кодексі термін «дивіденди» тлумачиться як «платіж, що здійснюється юридичною особою, в тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів, на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку».
Погодься, зрозумілого в тому мало. Особливо якщо не зупинятися лише на цьому формулюванні та дочитати пункт 14.1.149 до кінця, з якого стане зрозуміло, що дивідендами можуть бути не тільки гроші, але й товари та послуги. І навіть заниження вартості, тобто дисконт на товари та послуги, які передаються акціонеру.
Очевидно, що настільки глибоке розуміння податкових правил обліку дивідендів потрібно вузькому колу спеціалістів-бухгалтерів. Та все ж саме воно максимально точно розкриває сутність поняття дивіденди з точки зору українського законодавства.
Якщо ж полишити складні формулювання та зосередитися на суті, нічого складного в дивідендах немає. Дивіденди – це винагорода, яку сплачує компанія своїм акціонерам за користування їхніми грошима. Тобто щось на кшталт депозиту.
Уяви, що твій друг вирішив розпочати бізнес. Скажімо, створити гру для смартфонів. Для цього йому потрібен стартовий капітал. Він звертається до тебе та інших знайомих, розповідає ідею та просить у вас гроші. Але не у вигляді позики. В обмін на твої інвестиції він пропонує частку у новоствореній компанії.
Бізнес стартував. Днями і ночами твій друг зосереджено займається розробкою гри. Винаймає програмістів та дизайнерів, маркетологів та фінансистів, щоб перетворити геніальну ідею на справжній шедевр. І зрештою виводить готовий продукт на ринок. Київ просто з’їжджає з глузду від гри, тренд підхоплює Україна, а зрештою і весь світ. Компанія фіксує перший дохід.
На цьому етапі теоретично ти навіть можеш попросити повернути свої гроші, продавши частку в компанії другу-засновнику або будь-якому іншому інвестору. І також отримати прибуток, адже очевидно, що від моменту заснування її вартість суттєво зросла. Але можеш залишитися співвласником та отримувати дохід на постійній основі. У вигляді тих самих дивідендів.
Фактично, дивіденди – це і є «зарплата» акціонерів. Скажімо, за рік роботи компанія твого друга заробила 100 000 доларів. Початково для старту бізнеса було залучено п’ятеро учасників (акціонерів), які внесли до статутного капіталу однакові суми – рівні частки. Тобто ти вклав у бізнес 20% від загальної суми. Отже потенційно можеш претендувати на 20 000 доларів доходу вже від першого року роботи компанії.
Виплата дивідендів
Виглядає дуже привабливо, погодься. Але давай розберемося от з цим «потенційно». А вже потім будемо вирішувати, наскільки.
Почнемо з нарахування дивідендів. Вирішують скільки саме сплачувати дивідендів, чи сплачувати їх взагалі та коли це робити на загальних зборах учасників чи акціонерів. У нашому прикладі все просто. Оскільки всі учасники володіють істотною часткою компанії, тобто понад її 10%, всі ви одного дня зберетеся та вирішите це питання. Можливо, ти захочеш отримати всі свої 20 000 доларів, але інші учасники наполягатимуть на виплаті лише половини, адже компанії потрібно залишити частину грошей на реалізацію інших проєктів.
Або хтось взагалі вважатиме, що таке марнотратство не на часі. І цього кварталу (саме раз на квартал зазвичай і сплачують дивіденди) прибуток краще взагалі не розподіляти між акціонерами.
В такій позиції часто є глибокий сенс. Як акціонер, ти зацікавлений у подальшому динамічному розвитку компанії. Бо згодом це дозволить збільшити її доходи і ти отримуватимеш значно більше. Або взагалі вирішиш продати свою частку іншому інвестору за набагато більші гроші.
До речі, саме вартістю часток в компаніях і визначаються статки учасників рейтингів на кшталт «100 найбагатших людей планети». Гроші, які фігурують в рядках навпроти знаних імен, не є готівкою. Йдеться саме про вартість активів, що їм належать.
Та повернемося до дивідендів. Наведений вище приклад, звісно, є дуже спрощеним. В житті в однієї компанії можуть бути сотні, тисячі та навіть сотні тисяч акціонерів. Коли ти купуєш акцію умовного Microsoft – ти теж є акціонером компанії. Проте лише міноритарним, тобто таким, частка якого не перевищує 10% у капіталі.
Такі акціонери не можуть брати участь у загальних зборах та голосувати за рішення. Відтак і не вирішують, сплачувати дивіденди, чи ні. Тобто пересічні акціонери зазвичай можуть лише сподіватися на виплату дивідендів. При цьому на загальних зборах роками можуть ухвалювати рішення взагалі їх не сплачувати. Або спрямовувати на дивіденди лише кілька відсотків від отриманого доходу.
Крім того, не слід забувати про оподаткування дивідендів. В цьому питанні шукати простоту не варто. Податки, які мають бути сплаченими з дивідендів, залежать від багатьох чинників. Від того, на якій системі оподаткування знаходиться сама компанія, до статусу акціонера. До фізичних осіб нерезидентів, скажімо, застосовуються одні податки, резиденти сплачують інші. Загалом в залежності від зазначених вище особливостей можуть виникати податкові зобов’язання з:
- авансового внеску з податку на прибуток;
- податку на доходи нерезидентів;
- податку на доходи фізичних осіб;
- військового збору;
- ПДВ.
Причому у кожному з цих пунктів є свої особливості, які суттєво впливають на ставку податку на дивіденди, проводки по бухгалтерії тощо. Наприклад, навіть у випадку сплати дивідендів українцю-фізичній особі компанія може сплачувати 5% податку на прибуток фізособи, 9% або 18%. До того ж в усіх випадках додатково сплачується 1,5% військового збору.
Якщо компанія, яка сплачує дивіденди фізособі є платником податку на прибуток, то в момент нарахування дивідендів вона стягує на користь держави 5%. Якщо йдеться про нарахування на користь нерезидентів, додатково слід уточнити, чи немає інших умов, закріплених в міжнародних угодах між Україною та державою, резидентом якої є учасник.
Компанії-нерезиденти, а також інститути спільного інвестування і юрособи, що є платниками єдиного податку, дивіденди оподатковують за ставкою 9%.
Якщо фізична особа отримує дивіденди по акціях, які передбачають фіксовану суму та участь їх власника в управлінні компанією, то ставка оподаткування збільшується до 18%.
Щодо ПДВ, то загалом виплата дивідендів не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість. Але і тут є нюанс. Адже якщо дивіденди сплачуються у вигляді товарів, устаткування тощо, тобто в натуральній формі, з них потрібно сплатити ПДВ.
Та слід визнати, що всі ці тонкощі є головним болем насамперед бухгалтера та фінансового директора компанії, що нараховує та сплачує дивіденди. Саме емітент корпоративних прав або акцій з точки зору податкового кодексу України є податковим агентом. Тобто утримує податок ще до того, як ти отримаєш дивіденди.
Інша історія, якщо ти є акціонером іноземної компанії. В такому випадку зобов’язання зі сплати податку на прибуток є твоїм обов’язком. Ситуація не настільки екзотична, як може здатися на перший погляд. Так, під час війни купити акції умовної nVidia українці змоги не мають. Але чимало людей встигли зробити це раніше, ще до початку повномасштабного вторгнення.
В такому випадку ти маєш сплатити з отриманих дивідендів 9% податку на прибуток та 1,5% військового збору. А навесні подати до податкової декларацію, зазначивши суму та джерело отримання прибутку. Банківські додатки, які були доступні до війни в Україні, на щастя, допомагають впоратися з цією вправою. Та все ж відповідальність в такому випадку лежить саме на інвесторі.
Наостанок давай подивимося, чи взагалі «дивідендна» гра вартує свічок. Для прикладу візьмемо світового улюбленця серед дрібних приватних акціонерів – американську технологічну компанію Apple. Впродовж першої половини 2024 року компанія двічі виплачувала своїм акціонерам дивіденди. 9 лютого кожен власник акцій компанії отримав 24 американських центи за акцію, а 10 травня ще 25 центів. Тобто якщо б ти півроку тому придбав одну акцію за 193 долари, твій прибуток без врахування податків склав би 49 центів. Або близько піввідсотка річних.
Так, звісно, за півроку вартість акцій компанії зросла до $207. І при продажі ти міг би значно збільшити дохідність інвестиції. Але зараз ми не про спекулятивний заробіток, а про дивіденди. Якщо ж дивитися виключно на них, виходить що навіть звичайний депозит в українському банку приніс би тобі вчетверо більше.
Деякі компанії можуть платити й більші дивіденди, але на принципово більшу дохідність, коли йдеться про транснаціональні гіганти, розраховувати не варто. Тож купівля акцій з метою отримання дивідендних доходів – стратегія, м’яко кажучи, не надто раціональна. Принаймні, якщо ми не розглядаємо такі інвестиції у якості інструменту диверсифікації вкладень. Та все ж рішення ухвалювати тільки тобі. Адже саме ти – інвестор.
