В найближчі кілька тижнів в Україні мають з’явитися загальнонаціональні обмеження на кількість та суму вихідних переказів з картки на картку. Відповідні ініціативи представник Національного банку озвучив днями під час зустрічі з журналістами. І додав: базово ліміти будуть встановлені на рівні 30 операцій та 100 000 грн на місяць.
Непопулярне рішення
Українці очікувано обурилися анонсованими змінами. Кожен з нас чи не щодня відправляє та отримує якісь перекази, бо це зручно. Бо готівка, особливо, в містах втрачає позиції. Колега йде в обід до магазину? «Купи мені два банани», - просиш ти і додаєш: «Гроші кину на картку». Ми надсилаємо кошти батькам, кишенькові дітям, донатимо на ЗСУ. І всюди кидаємо гроші на картку. В багатьох складається враження, що за місяць він відправляє під сотню переказів. Тож зрозуміло, чому українці так жваво включилися в дискусію.
Відзначу, що Національний банк підходить до цієї проблеми далеко не вперше. Аналогічні ідеї з’являлися й раніше, але, схоже, саме болючість теми досі не давала регулятору ухвалити рішення.
Проте мета зовсім не в тому, щоб зробити життя українців складнішим. Ані фінансовий моніторинг, ані Національний банк, навіть податкову особливо не цікавить, куди саме конкретний українець відправляє частину своєї зарплати. А от різноманітні схеми з використанням p2p-переказів бентежать багатьох.
Не думаю, що варто зараз зупинятися на них. Головне слід розуміти: нормальна споживча поведінка утримувача картки не є ціллю Національного банку. Саме тому регулятор так обережно і ретельно готується до введення обмеження, розраховує ліміти таким чином, щоб вони не торкнулися абсолютної більшості українців: за попередніми оцінками, вищевказані ліміти відчують не більше 5% громадян.
А може й вистачить?
Не поспішай критикувати цю оцінку. Може виявитися, що вона навіть занадто песимістична. Справа в тому, що, згідно анонсованих правил, більшість операцій, які ти проводиш у звичайному житті, не є картковими p2p переказами.
Скажімо, перекидаючи гроші між власними картками всередині одного банку за номером, гроші фактично відправляються по СЕП НБУ, тобто за реквізитами IBAN. Те саме відбувається, коли ти спрямовуєш переказ на дитячу картку, що оформлена в тому ж банку, що й твоя. І лише коли переказ прямує з картки одного банку на картку іншого, відбувається «справжній» p2p.
Зважаючи на концентрацію карток лише в кількох банках, виявляється, що проблема дуже сильно перебільшена. За даними НБУ, станом на 1 березня 2024 року в українців було майже 52 мільйонів активних карток. Більше половини з них у Приватбанку. А загалом трійка лідерів карткового ринку обслуговувала 84% всіх активних карток.
Та навіть якщо відкинути цей аргумент та взяти у якості прикладу кейси людей, що справді надсилають більше 30 p2p-переказів на місяць, ліміт ще не означає повну заборону переказів. Національний банк жодним чином не планує обмежувати перекази по СЕП НБУ. Відтак в кожного українця залишається можливість надіслати переказ по IBAN. Може це й не так зручно, як p2p за номером картки, але й нічого складного в таких переказах сьогодні немає. Потрібно заповнити лише два поля реквізитів (IBAN та ІНН).
І це вже не говорячи про ініціативу Незалежної банківської асоціації «Прозора мережа», яка має радикально спростити такі перекази.
Звісно, будь-які обмеження та заборони – не надто корисна для прогресу справа. Менше з тим, якщо дивитися на ініціативу з точки зору держави, наповнення бюджету, альтернатив їй не так вже багато. Та й для людей формально встановлені та загально прийняті ліміти набагато більш зрозуміла та керована модель: краще мати чіткі межі, ніж намагатися вгадати, за яким саме параметром система моніторингу фінустанови «підняла червоний прапорець» по твоїй картці.
