Голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев втретє виводить ідею підвищення податку на прибуток банків — цього разу до 50% і тимчасово на 2026 рік. Законопроєкт наразі є ініціативою й має пройти всі етапи парламентського розгляду, перш ніж набуде чинності. З одного боку, за умови його ухвалення, держава може отримати додаткові надходження. А з іншого — це рішення може мати не менш вагомий зворотний бік: зниження інвестицій у кредитування та загальне посилення тиску на фінансовий сектор. Особливо серйозним викликом воно може стати для невеликих фінансових установ. Для банківської системи загалом це може означати уповільнення розвитку та підвищення ризику концентрації ринку в руках кількох великих гравців.
Що було з підвищенням податків у ЄС
Досвід інших країн показує: тимчасові збори на надприбутки банків з'явилися в багатьох європейських країнах з 2022–2023 років. В одних країнах податком обкладали весь чистий процентний дохід, інші — прибуток, що перевищує історичний бенчмарк. Практика показала дві закономірності: по-перше, прогнозовані доходи від таких заходів часто завищують, по-друге, податкові сюрпризи можуть спровокувати ринкову волатильність та змусити банки змінювати капітальну та кредитну політику. Іншими словами, це були популістські заходи, які не давали результату та деформували ринок.
Наприклад, у серпні 2023 року італійський уряд оголосив одноразовий windfall — податок у розмірі 40% на банківський надприбуток. Однак оголошення стало несподіванкою для ринків: котирування найбільших банків різко впали, інвестори переоцінили майбутні дивіденди та рентабельність, що спровокувало сильну ринкову реакцію. Литовські регулятори запровадили дуже жорсткий за ставкою, але вузькоспрямований захід: податок у 60% застосовувався лише до тієї частини чистого процентного доходу, яка перевищувала середній показник за опорний період (2018–2022 рр.) — так званий excess NII (надлишковий чистий процентний дохід). Такий підхід намагається забрати саме надприбутки, викликані різким підвищенням маржі, а не весь прибуток банку в цілому. У низці інших країн — Угорщині, Румунії, Словаччині та інших — запроваджували інші формули: від відсотка від активів до одноразових зборів та підвищення звичайного CIT (податку на прибуток підприємств). У багатьох випадках реальні збори виявилися істотно нижчими за початкові прогнози. У Чехії, де вводили до 60% збору, очікувалося зібрати 33 мільярди крон, проте реальні надходження виявилися значно нижчими. За оцінками уряду, у 2022–2023 роках було зібрано приблизно 700 млн крон. Податок на «надприбуток» фактично перетворюється на податок на весь прибуток.
Ризики для ринку
Якщо банк не здатен нарощувати власний капітал, він не може ефективно кредитувати — а отже, не може підтримувати бізнес, мале підприємництво та населення. Збільшення податку до 50% приведе до вимивання банківського капіталу, позбавить банки можливості формувати достатні власні капітали, що знизить їх кредитоздатність та обмежить видачу нових кредитів населенню та бізнесу, що, в свою чергу, приведе до уповільнення економіки. В Єврозоні паралельно з податками на банківські надприбутки чи інші спеціальні збори, регулятори дозволили фінансовим установам тимчасово послабити капітальні вимоги, запровадивши перехідні правила IFRS 9 для резервів. На рівні урядів шукали інструменти підтримки економіки, зокрема малого бізнесу.
Значна частка акцій невеликих європейських банків належить державі чи місцевим громадам, а їхні дивіденди традиційно йдуть до місцевих бюджетів — це теж враховували регулятори. Так, 23 липня 2021 року ЄЦБ оголосив, що не продовжуватиме рекомендацію про тимчасове обмеження дивідендів після 30 вересня 2021 року. З жовтня 2021 року банки, у тому числі малі, могли знову виплачувати дивіденди за звичайною процедурою, що сприяло відновленню довіри інвесторів. У більшості країн ЄС дрібні банки були виключені з додаткового оподаткування, щоб зберегти їхню стійкість.
Викликає багато запитань і вибірковість підходу: чому саме банки мають нести такі високі податкові ставки? Чому не стягувати їх з інших прибуткових секторів? Варто згадати, що банківський сектор має підвищену ставку податку порівняно з іншими сферами економіки, традиційно відрізняється високою податковою дисципліною та значними платежами до бюджету. Коли ж для банків додатково запроваджують підвищені та ретроактивні ставки порівняно з галузями, для яких такі заходи не застосовуються, це створює відчуття несправедливості та підриває довіру до стабільності фіскальної політики. Банки втрачають мотивацію заробляти.
Вартість послуг
Податок безпосередньо впливає на собівартість банківських послуг. Якщо прибуток банків скоротиться наполовину, то скоротиться обсяг кредитування, що спричинить збільшення вартості кредитів для бізнесу та населення. В Європі під час коронакризи уряди прагнули зменшити вартість кредитів, а не підвищувати її. Усі додаткові податки з прибутку банків Європі розглядалися лише за умов бюджетних криз і зазвичай були разовими.
Про заборону врахування збитків минулих років
Заборона врахування збитків у податковій базі — це фактично подвійне оподаткування ще не відновленого капіталу. У класичній податковій практиці компанії в ЄС можуть переносити збитки на майбутні періоди, щоб згладжувати циклічні ефекти; це важливий інструмент для бізнесів, що пережили кризу. Українська ініціатива позбавляє банки можливості врахувати минулі збитки, що підвищує ефективне навантаження на відновлювані прибутки і ще більше знижує можливості накопичення капіталу.
Про інвесторів та довіру
Постійні зміни правил оподаткування в Україні створюють високу невизначеність: банки не зможуть закладати капітал у розвиток нових сервісів і будуть вимушені накопичувати резерви для виживання. Наприклад, в Італії під час запровадження 40% податку у 2023 році банкам дозволили направити на формування Tier-1 капіталу у 2,5 раза більше, ніж розмір податку — це дало певне пом’якшення. В українському ж випадку механізму стимулювання на зразок такого не передбачено. Банкам замість активного зростання портфеля й запуску нових цифрових продуктів доведеться обмежитися підтримкою існуючих сервісів. Кредитна стратегія зміниться у бік більш консервативного підходу: зниження ризиків і скорочення обсягів довгострокового кредитування. Це буде вимушена реакція на менш сприятливі умови для розвитку.
В умовах війни збільшення власного капіталу банків за рахунок нерозподіленого прибутку після податків залишається основним способом. А приватні банки в Україні у переважній більшості не мають надприбутків. Ініціатива підвищення податків найсильніше вдарить саме по приватному банківському сектору, оскільки державні банки в Україні, частка яких становить 53%, і так перераховують свій прибуток державі у вигляді дивідендів.
У Європарламенті застерігають, що поширення надприбуткових податків на невластиві їм галузі може «спотворити інвестиції», оскільки інвестори бояться непередбачуваних змін. У країнах із розвиненою економікою влада намагається зберегти привабливий інвестиційний клімат: наприклад, у Франції та Німеччині уряди відмовилися від додаткових банківських податків, аби не підривати інвестиційну привабливість сектору. Україна почала залучати іноземних інвесторів у банки, але часті зміни правил можуть їх відлякувати. Таке нестабільне регулювання ускладнює фінансові ризики: якщо інвестори приймуть рішення вивести капітал у пошуках більш прогнозованих умов, це вплине на обсяги кредитування та загальне економічне зростання.
Нещодавно Кабінет Міністрів ухвалив рішення щодо підготовки до продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі АТ «Сенс Банк» та АБ «Укргазбанк». Потенційні інвестори, які могли б купити та розвивати активи, дивляться на ризики особливо уважно, тому що можливі непередбачувані рішення держави прямо впливають на привабливість активів. Щоб вкласти свої кошти, їм потрібна впевненість у збереженні правил гри. Без такої гарантії інвестор матиме довший строк окупності або зовсім відмовиться від угоди — а це позбавляє країну припливу капіталу та робочих місць.
Допомагати державі необхідно. Однак якщо податкова система унеможливить розвиток економіки, є ризик підірвати основу фінансової стабільності. Банки є «кровеносною системою» економіки: вони забезпечують переміщення коштів між підприємствами, населенням та державою. Несподівані зміни податкового режиму знижують стимули до заробітку та інвестування в сектор, підвищують вартість кредитів та відлякують довгострокових інвесторів. У такій ситуації доцільно шукати збалансовані рішення, які дозволять державі отримувати необхідні надходження, але не підірвуть здатність банків фінансувати економіку та залучати капітал. Тільки зрозуміла, прозора, передбачувана податкова політика без подвійних стандартів забезпечить довіру інвесторів, яка зараз вкрай необхідна українській економіці.
