Останніми місяцями тема ПДВ для ФОП стала однією з найгучніших у бізнес-середовищі. Держава шукає додаткові джерела наповнення бюджету (Мінфін очікує близько 40,1 млрд грн додаткових надходжень), а підприємці намагаються зрозуміти, чим це обернеться для них на практиці.
З одного боку, ідея виглядає логічно: якщо бізнес має значні обороти, правила оподаткування мають бути більш уніфікованими. З іншого — чи готовий малий бізнес до нового навантаження саме зараз?
Запровадження обов’язкового ПДВ для ФОП — це відстрочена загроза, яка під виглядом євроінтеграції створює серйозні ризики для малого бізнесу. Це частина Національної стратегії доходів до 2030 року, продиктована вимогами МВФ, яку уряд наразі відтермінував, але не скасував.
З чого все почалося
Спрощена система оподаткування в Україні існує ще з кінця 1990-х років. Її створили для того, щоб малому бізнесу було простіше працювати: менше бюрократії, зрозумілі податки, спрощена звітність. Саме тому система стала популярною серед підприємців.
Довгий час ФОП на єдиному податку не були зобов’язані сплачувати ПДВ. Вони могли зареєструватися добровільно, якщо це було вигідно для роботи з партнерами чи клієнтами. Але обов’язкової вимоги не існувало.
Наприкінці 2025 року ситуація змінилася. Мінфін опублікував законопроєкт, за яким з 1 січня 2027-го ФОП-«єдинники» (платники ЄП груп 1–3, крім електронних резидентів) із річним обігом понад 1 млн грн повинні стати платниками ПДВ. Згодом почали обговорювати м’якший варіант — підняти поріг до 4 млн грн і відкласти запуск до 2028 року. Ось тут проєкт вже викликав шквал критики: мовляв, поріг у 1 млн грн недостатній, а додаткові витрати малих підприємців — захмарні.
Чому виникла така ідея?
Головний аргумент держави зрозумілий — бюджет потребує коштів. Крім того, це є умовою кредиторів: МВФ прямо заявив про те, що міжнародні партнери не можуть нескінченно покривати дефіцит українського бюджету, якщо країна сама не розширює базу оподаткування. До того ж уряд хоче вирівняти податкові умови для компаній і ФОП, які мають схожі обсяги продажів.
Справді, зараз великий бізнес працює з ПДВ, а частина підприємців на спрощеній системі — ні. Через це виникає відчуття нерівних правил гри.
Але є й інший бік питання: 1 млн грн обороту сьогодні — це вже не той мільйон, що десять років тому. Через інфляцію та зростання цін навіть невеликий бізнес може досягати такого рівня доходу без надприбутків. Саме тому багато експертів говорять, що поріг має бути значно вищим й пропонують підняти його хоча б до 2–3 млн грн, а дехто — й до 6 млн грн з поступовим зниженням у майбутньому. Такі цифри ґрунтуються на досвіді ЄС: у країнах ЄС поріг реєстрації ПДВ становить приблизно 85–100 тис. євро (приблизно 4–6 млн грн), тож наш показник 1 млн грн є нижчим за європейські стандарти та однією з найжорсткіших моделей ПДВ-регулювання для малого бізнесу в Європі.
Чого бояться підприємці
Звичайно, що підприємці і їхні представники стривожені можливими наслідками. Частина ФОП навчилися жити без ПДВ: їм не потрібно складати облікову політику та вести детальний бухгалтерський облік. Для великої компанії це звична справа, а для ФОП на спрощеній системі оподаткування — це нові витрати часу й грошей на адміністрування цієї історії: ФОПи будуть змушені наймати бухгалтерів, витрачати час на податкову звітність, реєструвати податкові накладні.
Наслідком стане стрімке підвищення цін, бо ФОП не зменшить свої доходи на суми сплаченого ПДВ, а закладе його у вартість товарів і послуг, а у підсумку заплатить споживач. Особливо це відчують сфери торгівлі, послуг, дрібного виробництва.
Є ще один ризик: частина бізнесу почне дробитися на кілька ФОПів, щоб не перевищувати ліміт. Тобто замість детінізації країна отримає нові схеми обходу правил і повернеться до схем виплат у конвертах.
Наповнення бюджету не має здійснюватися виключно підвищенням податкового навантаження на прозорий бізнес. Механізми детінізації мають орієнтуватися на перекриття схем великих мереж, а не на каральне збільшення податків для кожного ФОП.
А які плюси
Плюси запровадження ПДВ для ФОП теж є. По-перше, більш рівні умови конкуренції між різними форматами бізнесу. Всім відомо, що дуже часто великі компанії, супермаркети, ресторанні мережі та імпортери масово використовують «сплітінг» (дроблення бізнесу на десятки ФОПів) для ухилення від сплати податку на прибуток за загальною ставкою податку (18%) та ПДВ. Влада хоче перекрити ці схеми. По-друге, прозоріші розрахунки в ланцюгах постачання. По-третє, додаткові надходження до бюджету, які особливо важливі в умовах війни.
Для частини підприємців обов’язок сплачувати ПДВ також може відкрити нові можливості співпраці з великими компаніями, яким вигідніше працювати з контрагентами — платниками ПДВ, адже вони отримають податковий кредит, а перехід ФОпа на сплату єдиного податку з 5% (без сплати ПДВ) на 3% + ПДВ частково пом’якшуватиме загальне навантаження.
Чи на часі це зараз?
Ось тут і точиться головна суперечка. Формально реформа може бути правильною за змістом, але питання — у моменті її впровадження. Під час війни бізнес працює в умовах нестабільного попиту, кадрового дефіциту, логістичних труднощів та високих ризиків. У таких умовах будь-яке додаткове навантаження сприймається особливо болісно.
Саме тому дедалі частіше говорять про те, шо якщо зміни й запроваджувати, то поступово, з вищим порогом і достатнім перехідним періодом.
Добре було б для початку закрити інші «дірки»: боротися з тіньовою економікою чи нелегальним імпортом, оскільки саме ці проблеми на сьогодні завдають бюджету збитків на сотні мільярдів гривень. Лише після стабілізації ситуації, упорядкування контролю та підвищення ефективності інших податків варто повертатися до ідеї «ПДВ для ФОП». У будь-якому разі малий бізнес потребує часу на адаптацію, і ліміти повинні відповідати його реальним можливостям, аби не дати змогу «через брак» оплати збирати «чорний кеш».
Що далі?
Станом на зараз остаточного рішення немає, а обговорюються різні варіанти: новий ліміт обороту, відтермінування запуску та пом’якшення правил для малого бізнесу.
Саме через цей сильний опір бізнес-спільноти та аналітичних центрів на початку 2026 року уряд пішов на компроміс: МВФ погодився прибрати цю вимогу зі списку безкомпромісних «попередніх умов» (prior actions), перевівши її у статус «структурного маяка». А сам Мінфін підвищив планований поріг компромісного рішення з 1 млн до 4 млн грн. Станом на квітень 2026 року ця норма стала предметом переговорів між Урядом та МВФ, а не вимогою негайного впровадження. Норма, ймовірно, буде введена пізніше, з 1 січня 2027 року, а не раніше, що дає час на підготовку.
І це, мабуть, правильний підхід. Бо реформа податків має не просто приносити гроші бюджету, а й не знищувати тих, хто ці гроші заробляє. Саме від балансу між потребами держави та можливостями підприємців і залежатиме фінальне рішення.
