7 липня 2023 року в українських ЗМІ з’явилася новина про нібито вимогу Міжнародного валютного фонду закрити доступ великим підприємствам до фінансування за пільговою програмою «5-7-9%». Така вимога начебто міститься в оновленому меморандумі з Фондом разом з іншими 4-ма новими структурними маяками.
До чого тут МВФ
Перш за все зазначу, що в Україні час від часу починають надмірно демонізувати МВФ. У більшості випадків ключовий до недавнього часу кредитор нашої держави лише вказує на потенційні проблеми, що можуть спричинити ті чи інші економічні чинники. Та пропонує владі самостійно знайти вихід і запропонувати рішення.
Рівно так поставлено питання по програмі «5-7-9%» в оновленому меморандумі. Справді, в документі серед інших з’явився структурний маяк, згідно якого Україна бере на себе зобов’язання до кінця вересня цього року підготувати концепцію поступового звуження програми та зміщення акценту за нею саме на малий та середній бізнес. Але, по-перше, поки йдеться лише про концепцію, а не про реформування програми. А, по-друге, МВФ не бачить нічого поганого в самій програмі.
Увагу на неї у Фонді звернули лише через потенційні фіскальні ризики. «Програма зросла з 5% чистого гривневого кредитування юридичних осіб у 2020 році до 26% станом на кінець 2022 року. На частку програми припадає більша частина нових кредитів від початку війни», - йдеться в меморандумі.
Іншими словами, в МВФ констатують, що держава вимушена витрачати все більше і більше грошей на компенсацію кредитних ставок по програмі. Хоча й неодноразово визнають: «5-7-9%» стала рятівним колом не тільки для бізнесу, зокрема й аграрного, але й для економіки країни в цілому.
Дані та інфографіка - міністерство фінансів України
Великим тут не місце
Та слід визнати, що програма, яка народжувалася як спосіб стимулювати підприємницьку активність українців, за важкі часи пандемії та війни сильно трансформувалася. В МВФ абсолютно праві – український бізнес зараз не хоче навіть й чути про кредитування за межами програми.
В тому немає нічого дивного, зважаючи на облікову ставку на рівні 25% та дорожнечу ресурсів на фінансових ринках. Хто захоче кредитуватися під 25-30% річних, коли можна під 5-7-9?
Якщо дивитися на ситуацію виключно з точки зору бізнесу, будь-які обмеження для великого бізнесу є проблемою для нього самого. Хтось навіть може побачити в таких намірах дискримінацію. Але чи можна дивитися на ситуацію лише під таким кутом?
Держава має турбуватися багато про кого. Військові, їхні сім’ї, мільйони безробітних та внутрішньо переміщених осіб, люди, що залишилися без житла. Про мікро-, малий та середній бізнес, якому значно важче виживати в умовах захмарних ставок. Саме про це й говорить МВФ: допомога має бути адресною. Той, в кого більше сил, має щонайменше пробувати справлятися самотужки.
Є й ще одна проблема: конкуренція на банківському ринку. Домінування програми у сегменті кредитування бізнесу фактично вбило конкуренцію на ринку. Банки втратили сенс боротися за клієнта, шукати способи залучення дешевого фондування, щоб запропонувати кращі умови великим клієнтам. Все це в умовах війни здається несуттєвим, але в економічній історії ще не було випадків, коли від втрати конкуренції вигравав клієнт. Отже на стратегічному проміжку часу подальша монополізація кредитного ринку програмою «5-7-9%» вкрай небезпечна. Зволікання із її оптимізацією чи навіть подальше розширення, може виявитися пасткою. Не тільки для бізнесу, а для усієї економіки.
Хто за бортом
Впевнена, розуміють це й представники фінансової влади України. Як і більшість інших рішень під час війни, це не буде простим. Але все ж доведеться шукати способи та алгоритми, що звузять програму.
Найпростіший з них – обмеження доступу за розміром виручки компанії. Ймовірно, таке рішення зрештою й буде ухвалене. Питання лише в тому, яким має бути поріг входу до програми. За сучасною градацією «великим», за програмою, вважається бізнес з виручкою понад 50 млн євро. Тобто близько 2 млрд грн. Але й це може здатися занадто високою межею.
Питання розміру бізнесу в принципі є суб’єктивним. Неможливо встановити єдину, правильну для усіх шкалу. Зі свого досвіду можу сказати, що великим бізнесом можна вважати компанії з виручкою понад 0,8-1 млрд гривень на рік. Для розуміння, це показник фермерського господарства, що обробляє близько 10 тисяч гектар землі. Не так вже й мало.
Обмеження за розміром виручки не єдиний можливий варіант. Для таких підприємств, наприклад, можна встановити підвищену ставку. Або обмежити розмір кредиту по програмі. Можливі й ще більш тонкі налаштування. Наприклад, за видом діяльності – таким чином можна зберегти пільги для тих секторів економіки, що найбільше її потребують (скажімо, енергетика). Чи для тих, чия робота може дати найбільший інвестиційний мультиплікатор (наприклад, будівництво житла).
Та яку б модель зрештою не обрав уряд, починати її запровадження можна лише після переходу до етапу зниження облікової ставки. Чимало українського бізнесу змогло вижити та продовжити генерувати додану вартість виключно завдяки програмі «5-7-9%». Занадто різкі зміни в умовах дорожнечі ресурсів можуть принести більше шкоди, ніж користі.
Хтось взагалі вирішить припинити бізнес-діяльність, хтось заморозить будь-які проекти розвитку, а хтось згорне бізнес до мінімуму – навіщо нести ризики та отримувати прибуток на рівні інфляції, якщо можна розмістити обігові кошти на депозиті? В результаті отримаємо нові хвилі безробітних, уповільнення відновлення економіки та новий навіс ліквідності в банківській системі.
Отже, думаю, рішенням цієї непростої задачі стане поступове – у кілька етапів – звуження параметрів програми. Перших кроків можна чекати вже наприкінці року, коли, за прогнозами членів монетарного комітету НБУ, облікова ставка знизиться до 20-21% річних. А готуватися до них, щонайменше ментально, слід вже зараз. До речі, ми в Unex Bank готові підтримати великий бізнес вже сьогодні. Адже він - це значна частина української економіки, яка має бути не менш стійкою, ніж інші, щоб стійкою залишалася вся країна.
