На тлі останніх новин щодо запровадження нового американського мита за ставкою 20% для Європейського союзу та негативних наслідків через це (зокрема, через можливу рецесію та зростання інфляції) знову постала тема бідності серед європейського населення. Всі розуміють простий лінійний зв'язок: що гірше розвиватиметься економіка, то сильніше зростатиме рівень бідності в ЄС, в який крокує Україна. Тому й зростають побоювання серед українців щодо погіршення рівня життя на момент, коли ми станемо частиною Євросоюзу. Але чи справді варто боятися? Подивимося на цифри.
Європейські аналітики ще не звели звіти за минулий рік, та є дані Eurostat за 2023-й. Із них ми бачимо, що ще тоді близько 16,2% Євросоюзу (а це 71,7 млн осіб із 442 млн) перебували під загрозою бідності. Рівень бідності при цьому обчислювався по національних порогах бідності у кожній державі окремо.
Якщо дивитись на регіональному рівні, то лише в 10 регіонах з усього ЄС частка людей, які перебували під загрозою бідності, перевищувала 30%. Найбільше в найвіддаленішому регіоні Франції, Гвіані — одразу 53,0%, а також в італійських Калабрії (40,6%) та Сицилії (38,0%). Водночас у 26 регіонах Європейського союзу під ризиком опинилось лише 10% населення. Наводились приклади з румунського регіону Бухарест-Ілфов, де цей показних становив лише 2,1%, а також італійської провінції Больцано/Боцен (3,1%) та бельгійської провінції Ост-Влаандерен (5,4%).
Аналітики Eurostat навіть мапу намалювали, щоб було зрозуміло, де саме в ЄС найбільші/найменші ризики бідності.
Ще в Eurostat вирахували, що 6,8% населення ЄС зіштовхнулися з серйозними матеріальними та соціальними загрозами, і це трохи більше показника 2022-го — 6,7%. То ще не бідність, але економічні випробування. Найгірші справи з цим були зафіксовані в Румунії — 19,8%, Болгарії — 18,0%, Греції — 13,5%, Угорщині — 10,4% та Іспанії — 9%. А найкращі — в Словенії (2,0%), Кіпрі (2,4%), а також у Швеції, Люксембурзі та Естонії (усі по 2,5%).
Найвищі чини ЄС неодноразово підкреслювали, що боротьба із бідністю — один із пріоритетів Європи. А економісти запровадили з цього приводу кілька різноманітних оцінок і показників, окрім «ризику бідності».
Використовується термін «матеріальна та соціальна депривація», який включає 13 критеріїв. Серед них: спроможність оплачувати непередбачені витрати, щорічну відпустку, регулярне споживання м'яса чи риби, опалення домівки, володіння автомобілем та доступ до інтернету. Люди/родини, які не можуть собі дозволити 7 і більше пунктів зі списку, визнаються такими, що перебувають у стані серйозної матеріальної та соціальної депривації.
Інший показник, більш новий, — «суб'єктивна бідність». Це концепція, розроблена на основі змінної EU-SILC, що описує здатність «зводити кінці з кінцями». Оцінка враховує матеріальний добробут домогосподарства, включаючи дохід, витрати, борги та багатство. Змінна EU-SILC має 6 категорій відповідей:
- З великими труднощами.
- Насилу.
- З деякими труднощами.
- Досить легко.
- Легко.
- Дуже легко.
Домогосподарство, яке відповіло «З великими труднощами» або «З труднощами», вважається таким, що підпадає під «суб'єктивну бідність». Цей підхід більш консервативний, ніж заснований на питанні мінімального доходу (або найнижчого доходу, щоб звести кінці з кінцями).
За даними Eurostat, в 2023 році в ЄС було 24,1% суб’єктивно бідного населення, що менше на 0,7% аніж у 2022-му. Менше (23,5%) таких було серед чоловіків і більше серед жінок (24,7%). Найвищою суб’єктивна бідність була в Греції (67%), Болгарії (33,2%) та Словаччині (30,3%). А найнижчою у Люксембурзі (6,2%), Нідерландах (7,3%) і Фінляндії (7,5%).
Не найкращі, але і непогані показники зафіксовані у Німеччини (9,7%), середні — у Чехії (13,4%) та Польщі (15,1%), де проживає наразі найбільше українських біженців.
Як кажуть, не потрібно плутати туризм з імміграцією, а імміграцію з біженством. Адже під час небезпеки ці доволі цікаві дослідження для простих людей, які хочуть більшого розуміння ситуації по Європі із серії «де людям краще живеться», точно ніхто не вивчав. Українські біженці, які полишили домівки через війну, нечасто прямували в Нідерланди чи Фінляндію, де найменша кількість «суб’єктивно бідних». Серед країн ЄС, які прийняли найбільшу кількість наших людей, є не найбагатші за суб’єктивними відчуттями населення Німеччина (1,1 млн біженців або 26,9% від загальної кількості в Євросоюзі), Польща (979,8 тис. або 23,3%) та Чехія (378,5 тис. або 9%). Люди цих країн прихистили таку кількість українців у своїх домівках не тому, що відчували себе досить багатими для цього, а тому, що мають велике добре серце.
Хай там як, ця інформація лишається цікавою як для фахівців, так і для звичайних людей, бо попит на неї є: європейська «бідність» постійно досліджується. Цікаві висновки нещодавно оголосили фахівці Оксфордського університету, які базувалися на даних Люксембурзького дослідження доходів (LIS) з 1986 по 2019 рік. Тобто зростання бідності вивчалось у динаміці, і прирости можна оцінити по зведених даних.
Вчені Оксфорда довели представникам влади, які наполягали на тому, що бідність можна побороти передусім завдяки створенню робочих місць і підвищенню рівня працевлаштування, що одного цього недостатньо. Щоб витягти людей зі злиднів, ще треба забезпечити їм гідну зарплатню та пільги. Здавалося б, це очевидна й зрозуміла істина, проте чиновників і роботодавців можна справді переконати лише даними ретельних досліджень від авторитетних науковців.
