«Не в грошах щастя», – запевняють щодня мільйони людей, які не визнають домінуючої ролі грошей у світі. Але дослідження заперечують цю тезу: рівень щастя залежить від кількості грошей – доведено наукою.
2010 року Деніел Канеман і Ангус Дітон з університету Пенсильванії опублікували фундаментальний науковий труд, в якому на емпіричних даних показали пряму залежність між доходами американського домогосподарства та суб’єктивним відчуттям щастя. За їх підрахунками, відчуття щастя лінійно збільшувалося у міру зростання доходів сім’ї. Але після того, як вони досягали межі 75 000 доларів на рік, рівень щастя виходив на плато. Подальше збагачення не приносило додаткових балів щастя.
Тривалий час ця робота залишалася таким собі еталоном у вічному питанні. За останні 13 років висновки Канемана та Дітона було процитовано в 273 інших академічних роботах. Але 2021 року їх було поставлено під сумнів. Метью Кіллінгсворт, колега американців з того ж Пенсильванського університету, проаналізував понад 1,7 мільйонів звітів, що охопили вибірку з 33 391 працевлаштованих дорослих американців, та зробив висновок, що суб’єктивний рівень благополуччя прямо залежить від рівня доходів. Й жодних плато після досягнення рівня 75 000 доларів чи будь-якої іншої позначки не існує. Іншими словами, чим більше людина заробляє, тим більш щасливою вона себе відчуває.
Що таке щастя
В своїй роботі Канеман та Дітон вимірювали «щастя» за допомогою анкетних даних Індексу добробуту Gallup-Healthways. Загальна оцінка виставлялася за двома критеріями: емоційне благополуччя та оцінка життя.
Під емоційним благополуччям вони розуміли якість повсякденного досвіду людини – з якою частотою та інтенсивністю людина переживає звичні почуття, такі як радість, стрес, смуток, гнів. Тобто ті, що зрештою й роблять життя людини приємним або неприємним.
Оцінка життя – суто суб’єктивна думка людини про своє життя.
Кіллінгсворт покладався на суб’єктивну оцінку благополуччя, що отримував із відповідей людей на питання «як ти зараз почуваєшся», на яке вони відповідали у смартфоні тричі на день протягом кількох тижнів. Шкала відповідей починалася з «дуже погано» та завершувалася «дуже добре».
Хто правий?
Точку у суперечці було поставлено лише цього року: 1 березня в одному з найавторитетніших міждисциплінарних наукових журналів PNAS (The Proceedings of the National Academy of Sciences) було опубліковано спільну роботу Канемана та Кіллінгсворта, в якій вони дійшли єдиного висновку, виявивши, через які саме причини в них виникли розбіжності.
Останніх виявилося чимало. Наприклад, з’ясувалося, що так часто цитовані порогові 75 000 доларів – межа дуже умовна та потребує корекції. По-перше, точного числа в опитуваннях, в яких і збиралися дані, не було. Учасникам пропонували оцінити дохід сім’ї в діапазонах. Один з таких: від 60 до 90 тисяч доларів. По-друге, через інфляцію за 10 років долар знецінився. Тому новим гіпотетичним рівнем американського щастя було визнано сімейний дохід 100 000 доларів на рік.
Крім того, дизайн вимірювання, що було застосовано у першому дослідженні був таким, що скоріше вимірювалася глибина нещастя, ніж щастя загалом. Кіллінгсворт використовув зовсім інший підхід, збираючи за допомогою мобільного застосунку більш глибокі дані. Що дозволило йому вибудувати шкалу одразу в двох діапазонах: нещастя та щастя. Коли зусилля науковців було об’єднано, знайшлося і рішення. Яке за усіма ознаками стане новим еталоном на багато років.
То щастя в грошах чи ні?
Щиро прошу мене вибачити за довгий вступ – він важливий для розуміння проблематики, розбіжностей та сутності ключового висновку. Точніше одразу кількох висновків. Саме до них час перейти.
1. Рівень щастя однозначно та надійно корелює із рівнем доходів. Причому до певного рівня (у зазначених дослідженнях – 100 000 доларів) лінійний зв’язок однаковий абсолютно для усіх категорій населення.
Зважаючи на структуру витрат пересічного американця не важко дійти висновку, що справедливий він і для українців. Іншими словами, люди почуваються щасливішими у міру зростання доходів щонайменше до того часу, поки не вийдуть на рівень, що з невеличким запасом перекриває базові потреби: комфортне житло, власне авто, доступ до їжі без помітних обмежень, достатнє за часом та рівнем дозвілля, хороша освіта для дітей.
2. Але для найменш щасливих людей цей зв’язок втрачається після вказаного рівня. Іншими словами, базово нещасливі люди у міру зростання доходів стають більш щасливими. Але коли усі ключові потреби задоволені, подальшого зростання рівня щастя не відбувається. Причина може критися в тому, що такі люди або в принципі «не вміють» бути щасливими, відтак, закриваючи грошима ключові причини свого нещастя, втрачають прогрес. Або просто не розуміють, як можна трансформувати гроші у щастя.
3. Чим більш щасливими базово були респонденти, тим більш сильним був зв’язок між подальшим зростанням рівня доходів та відчуттям щастя. Динаміка зростання відчуття щастя навіть суттєво прискорювалася в 15% людей, що увійшли до групи найбільш базово щасливих.
То хто ж, зрештою, правий?
Розумію, що хотілося б почути більш конкретну відповідь. Але, на жаль, її немає. Так, згідно з дослідженнями, відчуття щастя залежить від кількості грошей. Проте, якщо ти в принципі почуваєшся глибоко нещасною людиною, збільшення зарплати робитиме тебе більш щасливим (або щасливою) лише до певного часу.
Якщо ти вмієш знаходити радість навіть в умовах постійного дефіциту грошей, їхнє безмежне збільшення теоретично зробить тебе безмежно щасливою (або щасливим). Відтак, у підсумку, все знову впирається у вічну дилему “оптиміст ти чи песиміст”.
І все ж, тепер науково доведено: в грошах щастя точно є.
