Українська банківська система входить у 2026 рік із формально сильними показниками стійкості: як кажуть в НБУ, уповільнення інфляції, рекордні міжнародні резерви та досить міцний банкінг створюють «запас міцності». Однак ці індикатори не дають повного уявлення про стан економіки та банківської діяльності в реальності. Ключовими викликами залишаються воєнні дії та пов'язані з ними економічні ризики. Економіка країни ослаблена: попит падає, бізнеси закриваються, операційні витрати та податкове навантаження зростає, робочої сили та споживачів стає менше, у результаті економічний потенціал країни скорочується. Банківська система — це дзеркало економіки, і вона не може бути здоровою за таких умов. Якщо платоспроможний попит, виручка бізнесу, інвестиційний клімат слабшає, то ніякі запаси ліквідності та капіталу не гарантують сталого зростання кредитування та прибутковості у середньостроковій перспективі.
Ключові фактори тиску на банківську стійкість
З початку 2026 року для банків запроваджено підвищену ставку податку на прибуток — у результаті державна фіскальна політика посилює навантаження на банківський сектор, знижуючи його рентабельність та потенційну здатність акумулювати капітал для кредитного зростання.
Через зростання кібератак банки інвестують у системи моніторингу та шифрування даних. Фінансовий сектор залишається однією з головних цілей кіберзлочинців та хакерів під час війни. На цьому ґрунті регулятор посилює контроль: у 2026 році НБУ запланував інспекції з питань інформаційної безпеки у найбільших банках. Ці перевірки спрямовані на вивчення впроваджених заходів захисту та управління процесами інформаційної безпеки. Крім того, підвищуються вимоги щодо боротьби з відмиванням грошей та санкційних обмежень: усі банки продовжують посилювати комплаєнс та фінмоніторинг, щоб відповідати як вітчизняним законам, так і міжнародним стандартам.
Хоч обсяг приватних депозитів досяг історичного максимуму — станом на грудень 2025 року в українських банках зберігалося близько 1,553 трлн грн, проте зростання вкладів уповільнюється (15,3% за рік — найнижчий приріст за час війни). Крім того, більшість коштів лежать на поточних рахунках. Менш ніж 1% вкладників контролюють близько 50% від усіх заощаджень населення. Така концентрація збільшує системні ризики у разі втрати довіри незначної кількості крупних клієнтів.
Незважаючи на ліквідність, кредитні портфелі зростають не випереджаючими темпами, а політика скорингу та резервування посилюється, що знижує вклад банків у короткострокове відновлення економіки.
Операційна діяльність банків також погіршується внаслідок постійних ударів по критичній інфраструктурі: перебої з електропостачанням змушують банки інвестувати в генератори, безперебійні джерела та резервні потужності, що збільшує операційні витрати, що й без того зростають, і відволікає капітал від розвитку продуктової мережі та цифрової трансформації.
Перевірки регулятора, посилення методології оцінки якості активів та відповідності міжнародним стандартам оцінки та розкриття ризиків підвищують фінансове навантаження на операційні бюджети банків та змушують підвищувати кредитні ставки.
Технології — перевага, але не панацея
Технологічні зміни відіграють двояку роль: впровадження відкритого банкінгу та стандартизованих API, активне застосування штучного інтелекту у скорингу, AML/KYC та виявлення шахрайства підвищують операційну ефективність та якість управління ризиками, але технології не є заміною попиту — вони знижують собівартість і прискорюють обслуговування, але не генерують реальної виручки. Регулятор, у свою чергу, використовує цифрові вимоги як інструмент нагляду — стандартизація API, регламентація відкритого банкінгу та вимоги до інформаційної безпеки стають частиною нової нормативної реальності, до якої банки повинні будуть адаптуватись у 2026 році.
Запаси ліквідності та рекордний обсяг депозитів наразі утримують банківську систему на плаву. Однак це виживання не переросте на повноцінне зростання автоматично. Щоб зі стану «виживання» перейти до сталого розвитку, потрібні координовані кроки: заходи державної підтримки попиту, продумана регуляторна гнучкість та активні зусилля банків щодо диверсифікації фондування, цифровізації та посилення інформаційної безпеки. Без таких дій банківський сектор залишиться технічно стійким, але його вклад у відновлення економіки буде обмеженим.
