За останні 10 років частка жінок на керівних посадах в американських компаніях суттєво зросла з 17% до 29%. Але прогрес занадто повільний й за поточних темпів знадобиться щонайменше ще 22 роки, щоб досягти паритету принаймні для «білих» жінок. Тож вважати успіхом наведені показники навряд чи можна.
Саме такий висновок містить ювілейний 10-й звіт «Жінки на робочому місці», який з 2015-го щороку готують всесвітньо відома консалтингова компанія Mckinsey та ініціатива LeanIn.
Насправді, цей прогрес є найбільш динамічним серед усіх досліджуваних кар’єрних рівнів. З іншими ситуація виглядає ще гіршою. Принаймні, якщо дивитися саме на динаміку, а не на абсолютні показники.
Скажімо, частка жінок серед заступників найвищої ланки керівництва зросла з 23% у 2015-му до 29% у 2024-му році. А найкращі показники в абсолютних цифрах фіксувалися на початковому кар’єрному рівні. Тут частка жінок зросла з 45% до 48%.
Насправді це одночасно й успіх, й проблема, зазначають автори дослідження у супровідній статті. Справа в тому, що жінкам набагато важче вдається долати так званий феномен «зламаної сходинки». Тобто робити перший найважливіший ривок від спеціаліста-початківця до менеджера.
У 2018 році на кожні 100 підвищень чоловіків до рівня менеджера фіксувалося лише 79 аналогічних випадків для жінок. До 2023 року цифра зросла до оптимістичних 87%. Проте цього року аналітики зафіксували різке скорочення показнику до 81%. Тобто фактично до значень, що фіксувалися на початку регулярного дослідження цього питання.
Аналогічна ситуація зберігається й на подальших сходинках кар’єрного зростання. Відтак на кожному наступному рівні маємо все меншу і меншу частку жінок.
Упередженість - ключовий драйвер нерівності
Схоже, що справжньою причиною цих показників залишається все ж упередженість. Рівень освіти, реальні компетенції, особисті риси в даному випадку не відіграють значної ролі. Не важливо, скільки в тебе амбіцій: якщо корпоративна культура не сприяє рівності реально, а не декларативно, про паритет не може й бути мови.
Це підтверджують результати опитування, проведеного серед понад 15 000 працівниць та працівників 281 компанії, що брали участь в дослідженні Mckinsey. Загалом 28% опитаних визнали, що регулярно стикаються з проявами мікроагресії від своїх колег у повсякденній роботі. Це трохи менше, ніж 2018-го року, коли цифра сягала 33%. Але серед чоловіків показник майже втричі нижчий – лише 11%.
Найгірші показники серед різних складових мікроагресії демонстрували будь-які прояви відносно компетентності працівниць. З такими прецедентами стикаються 50% жінок, які в принципі фіксували прояви мікроагресії. Найнижчі показники у категорії помилкового сприймання працівниці за когось рівнем нижче. Але навіть на рівні перебивання під час спілкування цифри досягають 40%.
Примітно, що навіть від ейджизму жінки страждають більше за чоловіків. Причому йдеться зовсім не про передпенсійний вік. А про молодих жінок до 30 років. Чимало таких відзначили, що їхній вік завадив підвищенню. І вони майже вдвічі частіше за молодих чоловіків отримували негативні коментарі, які стосувалися їхнього віку.
Що далі?
Гендерна нерівність комусь може здаватися вигадкою. Зрештою, далеко не всі жінки, як, щоправда, й чоловіки, прагнуть до високих посад та кар’єрних зрушень. Та й хатня робота, принаймні у думках американських чоловіків, все більше стає предметом паритету. У дослідженні відзначається, що 75% вважають, що виконують вдома співставний з партнеркою обсяг хатніх задач. Ще 11% впевнені, що працюють вдома навіть більше за жінок. Натомість серед жінок аналогічні показники складають 57% та 39% відповідно. Тобто 4 з 10 жінок впевнені, що на них лежить вся або більша частина домашніх клопотів.
Звісно, тут, як і всюди в подібних опитуваннях, неможливо уникнути упередженості. Адже йдеться про суб’єктивну оцінку. Тому варто дивитися не стільки на абсолютні показники, а на динаміку. І тут щодо останнього питання справи також кепські: з 2016 року частка жінок, що вважають себе більш завантаженими хатніми справами, ніж їхні партнери, зросла на 4%.
Менше з тим, загальна картина все ж виглядає не настільки сумною. Прогрес у досягненні гендерного паритету є і він дуже значний. Особливо якщо оцінювати його на горизонті не 10-ти, а, скажімо, 30 років.
У той же час працювати є над чим, визнають автори дослідження та дають низку рекомендацій. Більшість з них стосується практичної імплементації декларованих цінностей на всі кар’єрні рівні. Саме в цьому питання наразі існують найбільші прогалини.
Від себе додам, що формування гендерно паритетної культури в компанії багато в чому залежить від першої особи. Саме вона формує та коригує практичні зміни у компанії. Що приносить дуже значні результати. Я абсолютно впевнена, що більшості з вказаних вище проблем в Unex Bank не існує. Доказом тому можуть слугувати цілком конкретні показники: 69% менеджерів середньої та ТОП-ланки Unex Bank – жінки. А в правлінні взагалі маємо лише одного чоловіка – голову та акціонера Івана Світека.
