Що таке дефляція і чому падіння цін може бути проблемою для економіки

Дефляція — це стійке зниження загального рівня цін на товари та послуги в економіці. Ключові слова тут «стійке» і «загального». Якщо кава в супермаркеті подешевшала на акції, це ще не дефляція. У цій статті я розкажу, чому на перший погляд приємне явище насправді здатне зламати економіку.

Уяви, що протягом певного часу ціни в магазинах поступово знижуються. Коли за тих самих грошей ти можеш купити більше, тобто купівельна спроможність грошей зростає, — це дефляція. Щоб визначити, чи є в країні дефляція, статистики аналізують вартість споживчого кошика — набору товарів і послуг, які регулярно купують домогосподарства. 

Причин зазвичай кілька, і вони можуть накладатися одна на одну. Зокрема: 

• Слабкий споживчий попит. Люди й компанії менше витрачають, бо бояться втратити дохід чи роботу. 
• Надлишок пропозиції. Виробництво зросло швидше, ніж потреби ринку. Склади повні, продавці знижують ціни, щоб позбутися залишків.
• Зростання продуктивності. Нові технології здешевлюють виробництво, і компанії можуть продавати дешевше. 
• Жорстка грошово-кредитна політика. Якщо кредит дорогий, а грошей в економіці стає менше, люди й бізнес менше позичають і витрачають. Попит слабшає, і ціни тиснуть донизу.
• Дешеві енергоносії та сировина. Коли падає вартість палива чи металів, дешевшають і товари, у собівартості яких вони є. Іноді в цьому грає роль міцніша валюта, яка здешевлює імпорт.

Саме цю різницю найчастіше плутають. Ціни на окремі групи товарів змінюються постійно. Взимку дорожчають одні овочі, влітку дешевшають інші. Смартфони, телевізори чи комп'ютери десятиліттями дешевшають за кожну одиницю потужності. Але загальний рівень цін у цей час може спокійно рости. Це зміна відносних цін, і для економіки вона нормальна.

Дефляція виглядає інакше. Її видно за двома ознаками:

1. Масштаб. Ціни падають не на окрему категорію, а широко, по більшості товарів і послуг.
2. Тривалість. Зниження тримається кілька кварталів поспіль і виглядає як тенденція, а не як сезонний чи разовий ефект.

Головна небезпека в тому, що дефляція здатна запускати спіраль. Виглядає вона так:

1. Ціни падають, і люди відкладають покупки в очікуванні ще нижчих цін.
2. Споживчий попит слабшає.
3. Бізнес бачить, що продажі просідають, і знижує ціни ще більше.
4. Виробництво скорочується, зарплати заморожують чи урізають, частину працівників звільняють.
5. Доходи падають, безробіття зростає, людям ще менше хочеться витрачати.

У результаті економічна активність слабшає, а ВВП може почати скорочуватися.

Наприклад, Японія пережила тривалий період дефляції, який супроводжувався слабким економічним зростанням. Водночас дефляція була не єдиною причиною стагнації: на економіку впливали також наслідки краху цінової бульбашки та проблеми фінансової системи.

Зазначу ще одну важливу річ: якщо ціни падають через зростання продуктивності й нові технології, а доходи при цьому не просідають, наслідки м'якші. Небезпечна саме дефляція від слабкого попиту.

Тут наслідки найбільш відчутні для кожного.

Номінальну заробітну плату рідко знижують відкрито: це болісно і для людей, і для компанії. Тому бізнес зазвичай реагує інакше, а саме скорочує штат або зупиняє підвищення. Результат: безробіття зростає, а доходи залишаються під тиском.

Це, мабуть, найнебезпечніший канал. Борг у гривнях залишається тим самим, а доходи в такій економіці падають. Тож віддавати стає важче: той самий платіж займає більшу частку бюджету. Реальна відсоткова ставка при цьому зростає, бо ціни знижуються, а номінальна ставка залишається. Позичальникам це боляче, а банки стикаються зі зростанням прострочень.

Тут парадокс. Для окремої людини заощадження в дефляцію нібито виграють: гроші купують більше. 

У кожній країні Центральний банк відповідає за цінову стабільність. Це не означає, що ціни мають залишатися незмінними. Його мета — підтримувати інфляцію на низькому, стабільному й передбачуваному рівні, не допускаючи ані надмірного зростання цін, ані тривалого загального їх зниження. Для цього він використовує інструменти грошово-кредитної політики.

В Україні це НБУ. Регулятор декларує інфляційну ціль на певному рівні, а основним інструментом впливу є облікова ставка. Вона впливає на ставки за кредитами та депозитами в економіці.

Типовий набір дій проти дефляційних загроз такий:

• Зниження процентних ставок. Дешевші кредити стимулюють бізнес і людей позичати та витрачати. Попит оживає, і ціни стабілізуються.
• Додаткова ліквідність. Регулятор може збільшувати кількість грошей у фінансовій системі, щоб полегшити кредитування.
• Купівля активів. Деякі центральні банки викуповують облігації та інші активи, щоб знизити довгі ставки й підтримати економіку. Це нетрадиційний інструмент для ситуацій, коли ставки вже майже на нулі.
• Комунікація. Чіткі сигнали про майбутню політику допомагають скоригувати очікування: якщо люди бачать, що центробанк готовий діяти, вони менше бояться падіння цін.

Інструменти мають межі. Можливості зниження ставки обмежені, особливо коли вона наближається до нуля, і тоді доводиться шукати інші важелі. Тому запобігти дефляції легше, ніж виходити з неї.

Це дві протилежні, але пов'язані речі. Порівняю їх коротко.

Наостанок підсумую, що помірна й передбачувана інфляція зазвичай сумісна зі здоровим розвитком економіки, а наслідки дефляції залежать від причин, масштабу та тривалості зниження цін.