Повномасштабна війна змусила мільйони українок переглянути власні професійні плани. Для одних вона стала поштовхом до кар'єрного зростання, відкриття бізнесу чи опанування нової спеціальності. Для інших — періодом емоційного виснаження, коли головною метою стало не підвищення, а збереження роботи й психологічної рівноваги. У результаті змінюється саме розуміння успішної кар'єри: дедалі більше жінок оцінюють її не лише через посаду чи зарплату, а й через можливість поєднати професійний розвиток із власним благополуччям. Ці тенденції підтверджують і результати дослідження Gradus.
Нова ціль — кар'єра без виснаження
Постійний інформаційний фон війни, повітряні тривоги та хронічна невизначеність роблять професійне вигорання одним із ключових викликів сучасного українського ринку праці. Що стосується саме жінок, то емоційне вигорання охопили понад половину: 56% з них за останній рік відчули значне емоційне виснаження через війну. Українки нерідко поєднують професійні обов'язки з доглядом за дітьми, літніми батьками або родичами, що постраждали від війни: 38% жінок приділяють більше часу хатній роботі, 24% – догляду за дітьми, а майже половина – здоров’ю та підтримці родичів.
Попри надзвичайне навантаження, українки демонструють вражаючу стійкість. Хоча емоційне вигорання серед жінок досягло високої позначки, це не послабило їхніх професійних амбіцій. Навпаки, сьогодні українки дедалі частіше готові брати на себе управлінську відповідальність, опановувати нові спеціальності, зокрема традиційно «чоловічі», та розглядати підприємництво як шлях до професійної самореалізації. Саме в цьому і полягає парадокс воєнного часу: війна позбавляє відчуття стабільності й можливості планувати майбутнє, але не здатна зупинити прагнення до професійного розвитку. За даними Gradus Research, у 2026 році 55% українок готові до підвищення та розширення управлінських обов'язків (проти 50% у 2024 році), а найпривабливішим кар'єрним шляхом вони все частіше називають підприємництво та самозайнятість.
Сьогодні фінансова винагорода та баланс між роботою й особистим життям стали однаково важливими. Робота сьогодні сприймається не стільки як самоціль, скільки як джерело стабільності та психологічної безпеки.
Дефіцит кадрів відкриває нові можливості
Війна створила для жінок нові можливості. Через мобілізацію та гострий дефіцит працівників бізнес почав активніше відкривати вакансії, які раніше традиційно вважалися «чоловічими». Однак для того, щоб ці можливості стали реальністю, недостатньо лише відкритих вакансій. Не менш важливо розвивати інфраструктуру підтримки сімей — насамперед адаптувати графіки роботи дитячих садків та інших соціальних сервісів.
Українки бачать у керівних ролях і власному бізнесі шлях реалізувати свої амбіції. Водночас зміни відбуваються не лише у ставленні до кар'єри, а й у виборі професій. Вони дедалі активніше освоюють виробництво, логістику, будівництво, транспорт і технічні професії. Я впевнена, що підвищення економічної активності жінок стане одним із ключових факторів післявоєнного відновлення України. Адже саме нестача робочої сили поступово руйнує багаторічні гендерні стереотипи на ринку праці.
Амбіції все частіше пов'язані зі зміною професії
Кар'єрні амбіції сьогодні все рідше означають лише просування службовими сходами. Для багатьох українок вони пов'язані зі зміною спеціальності або набуттям нових навичок.
Більшість українців готові навчатися заради вищого доходу, а жінки залишаються однією з ключових груп, потенціал якої ще недостатньо використовується економікою. Водночас майже половина жінок поки не готові розглядати перекваліфікацію на традиційно «чоловічі» професії, що свідчить про збереження психологічних і соціальних бар'єрів. Саме тому зростатиме роль програм професійної перепідготовки.
Лідерство теж змінюється
Війна змінила не лише очікування працівниць, а й вимоги до керівників. Сьогодні працівники очікують від менеджерів не лише професійної компетентності, а й емпатії, відкритої комунікації та готовності підтримувати команду під час криз. Саме довіра до керівництва частіше визначає готовність людей залишатися в компанії та розвиватися разом із нею. Відтак економічна активність жінок значною мірою залежить не лише від законодавчих гарантій, а й від реальної доступності кар'єрних можливостей, рівних умов просування та гнучких форматів зайнятості.
Бар’єри, дискримінація, токсичність
Нарешті, індивідуальні кар'єрні амбіції формуються під впливом не лише особистих рішень, а й корпоративної культури та системних чинників. Багато жінок усе ще стикаються зі стереотипами просто на етапі працевлаштування: 39% з них скаржилися, що на співбесіді у них питали, чи мають вони дітей, яких треба доглядати, а 26% питали про плани мати дітей.
Адже в Україні жінки частіше, ніж чоловіки, змушені залишатися вдома через догляд за дітьми чи хворими родичами. А лише 7,7% українських працівників можуть відлучитися з роботи на кілька годин, щоб вирішити сімейні питання. Це найнижчий показник у ЄС. Тож комбінувати кар’єру з домашніми обов’язками в Україні вкрай складно. Крім того, до цього часу є дуже помітний гендерний поділ українського ринку праці: жінки в рази переважають у соціальній сфері (освіта, медицина, соцдопомога), а доступ жінок до «важких» професій тільки-но зростає.
Такі вкорінені норми й стереотипи продовжують обмежувати кар'єрне зростання жінок, а війна лише посилила їхню економічну вразливість і навантаження. Водночас український ринок праці все більше покладається на здатність жінок адаптуватися до кризових умов, але досі не забезпечує їм рівного доступу до впливу та можливостей.
Питання про плани створення сім'ї під час співбесіди, толерантність до токсичної поведінки в колективах чи упереджене ставлення до професійних компетенцій жінок — це вже не поодинокі випадки, а прояви системної проблеми, яку підтверджують і міжнародні дослідження.
Якщо держава та бізнес справді розглядають жінок як одну з ключових рушійних сил післявоєнного відновлення економіки, інвестувати потрібно не лише в створення нових можливостей. Не менш важливо формувати культуру поваги, рівних можливостей і нульової толерантності до дискримінації. Саме такі зміни дадуть змогу повніше реалізувати потенціал українок на ринку праці.
Від кар'єри заради статусу — до кар'єри заради стійкості
Повномасштабна війна навряд чи зробила українок менш амбітними. Скоріше вона змінила сам зміст цих амбіцій. Якщо раніше кар'єрний успіх часто вимірювали посадою чи рівнем доходу, то сьогодні більше значення мають психологічна стійкість, можливість навчатися, фінансова незалежність і робота, яка не призводить до виснаження.
Для бізнесу це означає необхідність переглянути традиційні підходи до управління персоналом. Конкуренція за таланти дедалі більше залежатиме не лише від зарплати, а й від довіри, гнучкості, розвитку та турботи про добробут працівників. Саме такі умови можуть стати одним із ключових факторів економічного відновлення України та ширшої участі жінок у його формуванні.
Однак успіх цих індивідуальних зрушень залежить від системних змін. Уряди і роботодавці мають створити умови, де жіночий потенціал не гальмують усталені гендерні норми та обмежений доступ до соціальних послуг. Інвестиції в дитячі садки, гнучкі графіки, безкоштовне навчання та політики нетерпимості до дискримінації – все це потрібно, щоби перетворити особисту стійкість і прагнення жінок у реальний внесок у відновлення країни. Лише коли кожна українка матиме рівні можливості для кар'єрного розвитку та безпечне робоче середовище, її амбіції стануть одним із рушіїв післявоєнного відновлення й інноваційного розвитку України.
