Ми намагаємося не думати про складні матерії, масштабні зрушення, які відбуваються у світі. Адже нам є про що дбати просто зараз і без усіх цих кліматичних змін та демографічних колапсів. Цей висновок особливо актуальний для українців, які змушені в буквальному сенсі дбати насамперед про виживання.
Тим, хто не покидав Україну від початку повномасштабного вторгнення може здатися, що я сильно перебільшую, адже життя в країні триває. Але загибель людей, повітряні тривоги, шахеди та ракети, новини та прогнози, що лякають чи дарують надію, а потім приносять розчарування. Все це не є нормою.
Підтвердженням тому може слугувати народжуваність, що під час війни впала до якихось непристойних показників. Звісно, демографічна статистика наразі недоступна, але не треба бути професором-демографом, щоб констатувати очевидний факт: кількість немовлят у країні суттєво зменшилася.
Світ на порозі демографічного колапсу
Але Україна – це один з небагатьох винятків, що має цілком конкретну осяжну на тактильному рівні причину депопуляції. Інший світ також рухається аналогічним трендом, не так, звісно, стрімко, але твердо і вперто.
В аналітичній доповіді «Залежність і депопуляція: протидія наслідкам нової демографічної реальності» експерти McKinsey Global Institute констатують: вже зараз дві третини світу живе з народжуваністю нижче рівня відтворення 2,1 дитини на одну жінку протягом життя.
Вже у цьому сторіччі найбільші економіки цілком можуть зіткнутися з демографічним колапсом. В тому немає нічого дивного, адже світ стрімко старішає, а вікові демографічні структури перетворюються з класичних пірамід на обеліски.
Вікова структура населення в різні роки. Графіка - McKinsey Global Institute
Хтось скаже, ну і добре. Молодим залишиться більше дефіцитніших у міру розвитку технологій робочих місць. Але така думка є вкрай небезпечною помилкою. Аналітики McKinsey зазначають, що скорочення частки працездатного населення та зростання чисельності пенсіонерів, які, на щастя, живуть все довше, призведе до значного зростання видатків. Щоб прогодувати цю армію пенсіонерів, вже за чверть століття доведеться забирати податками до половини трудового доходу працездатних громадян.
Очікується, що, наприклад, в Китаї частка працездатного населення до 2050 року скоротиться з поточних 67% до 59%. Проблема ще й в тому, що люди похилого віку у міру старішання споживають все більше і більше. Ні, далеко не всі з них починають більше подорожувати, їсти чорну ікру та носити модні бренди. Але всі без винятку починають активно споживати дуже коштовні у розвинених країнах медичні ресурси.
Прогнози прогнозами, а що з реальністю?
Проти всіх цих «лякалок» є кілька серйозних контраргументів. По-перше, неминуче скорочення працездатного населення може компенсуватися збільшенням продуктивності праці. Останні 2 десятиліття людство не надто вправно рухалося цим напрямом. Але революція ШІ може радикально змінити ситуацію. І роботу, яку ще вчора дорогий (і в навчанні, і в праці) спеціаліст виконував 8 робочих годин, алгоритми зроблять за кілька хвилин.
З цією тезою автори доповіді не сперечаються. Вони відверто зізнаються: всі їхні викладки побудовані на поточних даних та не враховують можливих технологічних змін. А отже 12,5 додаткових годин для чоловіків та 13,6 – для жінок того ж віку, які гіпотетично треба буде додатково відпрацьовувати щотижня у 2050 році, щоб країни першої хвилі демографічної кризи зберегли поточні темпи зростання економіки, є не більше ніж «цікавим фактом».
З другим контраргументом сперечатися складніше. Не виключено, що в міру скорочення чисельності молодих, народжуваність почне відновлюватися. Її будуть активніше стимулювати на державному рівні та й дефіцитних ресурсів, на кшталт місць в дитячому садочку, стане більше. Але все не так просто. Аналіз попередніх звітів ООН з прогнозами демографічних тенденцій наочно демонструє, що аналітики дивляться на питання набагато оптимістичніше, ніж зрештою демонструє реальність. Народжуваність у розвинених країнах вперто не хоче йти вгору, скільки б математичні моделі не обіцяли зворотного.
На графіку представлені раніше спрогнозовані ООН демографічні тенденції та реальна крива чисельності населення. Графіка - McKinsey Global Institute
Крім Африки, переважна частина якої все ще народжує набагато більше, ніж потрібно для підтримання балансу, все ще у позитивній зоні знаходяться декілька країн з економікою, що розвивається. Такі держави аналітики McKinsey Global Institute називають «країнами другої хвилі». Вони теж за 1-2 покоління дістануться глобального депопуляційного тренду. Але поки можуть знімати економічні вершки, монетизуючи проблеми «старого світу».
Аналітики зазначають, що демографічний зсув змінюватиме поточне уявлення про глобальні виробничі тренди. І Китай, який всі ми звикли сприймати як супер-фабрику всього на світі, почне стрімко втрачати позиції. Очікується, що до 2050 року частка роботи китайських працівників в світі скоротиться з поточних 26% до 18%. Це доволі простий логічний висновок: глобальні компанії будуть переносити виробництво до регіонів, де немає дефіциту дешевої робочої сили.
Графіка - McKinsey Global Institute
Що робити?
Погана новина в тому, що в світовому масштабі здолати цю проблему, схоже, неможливо. Тут має місце класичний замкнений логічний ланцюжок. Чим далі, тим більше людей похилого віку на планеті житиме. Ба більше, вони споживатимуть все більше ресурсів через зростання тривалості життя та вартості медичних послуг. На задоволення їхніх потреб держави витрачатимуть більше і більше наявних можливостей, неминуче скорочуючи видатки на інші програми, зокрема і ті, що стимулюватимуть народжуваність.
Але окремі країни та регіони можуть виграти, якщо знайдуть спосіб підтримати демографічну піраміду. Зізнаюся, таких висновків аналітична доповідь McKinsey Global Institute не містить. Але кожен може самостійно поміркувати, як слід поводитись Україні в найближчі десятиліття, щоб не проґавити шанс стати серйозним економічним гравцем у світі.
Висновків можна зробити чимало. Перший і найочевідніший – потрібно негайно, а краще вчора, запускати обов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення. Кожен, хто сьогодні працює та платить податки буквально має вимагати від парламентарів ухвалити всі необхідні для того рішення. За будь-якого іншого сценарію сьогоднішні трудоголіки щонайменше приречені на старість у бідності.
Другий, не менш очевидний – післявоєнні зусилля держави насамперед мають зосереджуватися на людях. Неможливо стимулювати народжуваність одними лише зростаючими виплатами за першу, другу, третю дитину. Щоб народжувати, українці мають бути впевнені, що зможуть віддати дитину в комфортний дитячий садок з професійними вихователями, нагодувати та вдягнути її, вилікувати, коли вона захворіє, дати їй можливість розвивати таланти: спортивні, художні, розумові тощо.
Третій висновок, без якого не впоратися – нам доведеться залучати до праці літніх людей та повертати до неї тих, хто став економічно неактивним. Отже, потрібно готувати інструменти залучення, навчання та перекваліфікації для дорослого населення. Бо битву за дефіцитну молодь не кожен бізнес зможе виграти. А якщо усвідомлювати, що молодь буде дефіцитом у переважній більшості країн, і за нашу молодь ми конкуруватимемо не лише на локальному, а й на глобальному рівні, то залучення дорослого населення виглядає не як фантастичний сценарій, а як логічний крок, як необхідність.
Четвертий висновок, не надто приємний для багатьох – Україні неминуче доведеться формувати стимулюючу міграційну політику. Якими б темпами не зростала народжуваність (а миттєво вона все одно не збільшиться), перші народжені від стимулюючих заходів діти почнуть працювати за 20-25 років. А отже, закривати людський вакуум потрібно буде і трудовими мігрантами. І чи оберуть вони працювати саме у нашій країні – залежить від умов міграційної політики. Тож, якщо Україна прагне розвитку, нам вже зараз слід звикати до думки, що поруч з нами житимуть і працюватимуть абсолютно інші за культурою, а, може, і расою люди.
І п'ятий висновок – невтішний для українців, які і так дуже швидкі та працюють 24/7. Нам потрібно й далі продовжувати працювати над автоматизацією, ефективністю і продуктивністю. Бо, як казала Аліса, героїня Льюїса Керрола: «Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти щонайменше вдвічі швидше!».
